Наша чоловіча збірна, взявши реванші у чемпіонів континенту словенців та угорців, кваліфікувалася на Євробаскет-2021 з першого місця.
Читати цю статтю на русском языке
Перед заключною «спаркою» українці вже гарантували собі як мінімум третю прохідну сходинку. При цьому у колективу Айнарса Багатскіса залишалися шанси піднятися на одну-дві позиції вище в розрахунку на більш сприятливе жеребкування, яке чекає 24 найсильніші команди Старого Світу. Для сходження на вершину нашій команді потрібно було виграти обидва матчі, причому завершити турнір з прийнятною різницею закинутих і пропущених м’ячів.
Завдяки підприємливості керівників ФБУ заключний відрізок відбіркової кампанії наша збірна проводила в домашньому «міхурі безпеки». Більш того, після тривалої перерви довгоочікувану можливість подивитися баскетбол вживу отримали наші вболівальники, нехай і по урізаною квотою в половину глядацьких місць. На жаль, рішення про допуск публіки було прийнято за лічені дні до матчів, тому частина квитків виявилася незатребуваною. Проте сигнал позитивний – життя поступово повертається в колишнє русло.
За період пандемії вболівальники трохи забули, як можна і треба підтримувати свою команду, тому в дебюті гри зі словенцями вони сиділи тихо, як миші. Атмосфера в столичному Палаці спорту спочатку нагадувала театральну й з іншої причини: глядачам не подобалося те, що відбувається на майданчику, де впевненіше увійшли в гру словенці. Пам’ятаючи про бліцкриг в Любляні, діючі чемпіони Європи намагалися повторити сценарій тієї гри і стабільно набирали очки. Нашій команді довелось наздоганяти, і в цілому матч складався складно, а його результат виглядав абсолютно непередбачуваним.
Зіткнувшись з проблемою на позиції першого номера, що виникла під час відсутності Дениса Лукашова, тренерський штаб збірної вдався до допомоги Джерома Рендла, одного з трьох натуралізованих американців. Цей захисник добре відомий нам по грі за «Азовмаш» зразка 2012-го, а нині він виступає за іспанський «Бетіс». Через шість років Рендл отримав виклик в національну команду і з задоволенням відгукнувся на запрошення.
На щастя, 33-річний Рендл блискуче впорався із завданням щодо посилення позиції першого номера і виступив не тільки диригентом наших атак, але і в найскладніших епізодах брав на себе відповідальність завершального кидка. Холоднокровність та точність Рендла додали впевненості партнерам, а сам він у підсумку став найрезультативнішим у матчі, набравши 24 очка.
Коли українцеві з Чикаго був потрібний перепочинок, його здорово підміняв Віталій Зотов. А Андрій Войналович, який дебютував в цьому матчі, виконував тренерську установку і атакував з-за дуги, проте від визнаного снайпера удача відвернулася.
Після великої перерви господарі зуміли поліпшити відсоток реалізації та додали в грі на підборах, в чому старалися Богдан Близнюк, Іссуф Санон та Володимир Герун. Реагуючи на кожен успішний епізод, нарешті пожвавилися трибуни і, передчуваючи перелом у грі, додали команді енергії.
Навпаки, словенські лідери – Лука Рупнік та Лука Лапорнік – вичерпали ліміт фолів і вирушили на лавку запасних, а центровий Жига Дімец догравав на фол-траблі. Наприкінці матчу наша збірна нарешті повела в рахунку і зуміла взяти реванш у чемпіонів Європи (70:65).
Ще один реванш був потрібний в грі з угорцями, і дебют матчу наша команда за звичкою віддала супернику. За рахунок входів у зону і скидах на Акоша Келлера, який вільно відчував себе під кільцем і доставив чимало клопоту нашим бігменам, суперники зробили міні-ривок. Повернути впевненість дозволили вдалі дії на підборах під чужим щитом, а вихід на майданчик В’ячеслава Боброва та Олександра Мішули додали команді здорової агресії. Раз по раз оплески зривав Мішула, що видав серію влучних кидків з-за дуги. Уже до кінця чверті наша команда повела в рахунку, а до великої перерви наша перевага становила 16 очок.
Українці добре рухали м’яч по периметру і виконували вільні кидки, оскільки угорці, для яких це була четверта гра за п’ять днів, вже не встигали за нашими гравцями. У них голова йшла обертом від різноманітності комбінацій «синьо-жовтих», причому це був той самий день, коли ефектні дії не йшли на шкоду ефективності.
Коли різниця в рахунку досягла необхідної позначки в 25 очок, українці не зменшили обертів і трансформували «плюс 30» в «плюс 40». Для повного щастя залишалося задіяти дебютанта, і Дмитро Скапінцев отримав свій шанс. Щоправда, на той час все було вирішено, і йому залишили лише 34 секунди, коли вже ніхто нікуди не поспішав. І все-таки центровому «Черкаських мавп» вистачило цих миттєвостей, щоб зробити підбір на чужому щиті та поставити переможну крапку (97:63).
«Це успіх, і я радий за команду, – прокоментував Айнарс Багатскіс завершення відбіркової кампанії. – Дисципліна та бажання – два ключові чинники. Всі були сфокусовані, виконували настанови і перемогли з потрібною різницею. Важка кваліфікація для мене як для тренера, але ж багато хороших команд не пройшли відбір. Після призначення на пост головного тренера я говорив про важливість включення нових виконавців. У нас щось подібне до зміни поколінь у збірній, і в кожному матчі нові обличчя. Ми виконали головну задачу – вийшли на Євробаскет, причому з першого місця. Було непросто, але мені сподобалася ця подорож».
У підсумку наша чоловіча збірна виконала проміжне завдання-максимум. Цікаво, що колись українці лише одного разу завершили відбір в статусі найкращої команди групи. На шляху до Євробаскету-1997 «синьо-жовті» виграли вісім з десяти відбірних матчів, де нашими суперниками були Румунія, Туреччина, Нідерланди, Хорватія та Болгарія. Цікаво, що у фінальній стадії Україна перемогла збірну Латвії (84:76), а найкращим у складі суперників був нинішній тренер збірної України. У тій грі Айнарс Багатскіс набрав 15 очок, зробив чотири підбора та дві передачі.
Віктор ТАЧИНСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
