Наш кореспондент спробував знайти витоки таких різних результатів українських клубів та їх сусідів у поточному єврокубковому сезоні.
Підійшов лютий, а в цьому зимовому місяці, немов провісник весни, відновиться єврокубковий сезон-2019/20. Традиційний предмет спору – скільки і чому українських клубів продовжують виступи. Гадаю, зрозумілу відповідь шукають як ті, хто пробився на цю весняну стадію, але трохи помилився пунктом призначення, так й ті, хто зійшов з віражу. Хоча безумовну поправку робимо на ступінь домагань.
Погодьтеся, оцінки результатів, припустимо, «Маріуполя» та «Динамо» ніяк не ідентичні. Кияни, які завжди ставлять перед собою максимально високу планку, навіть просто за списком виконавців підлягають жорсткішого попиту, ніж азовці. Ну не має права Олексій Михайличенко, а до його появи за штурвалом і Олександр Хацкевич, говорити, що проведені матчі – гарна школа. Можливо, і Олександр Бабич з його зухвалими приморцями, і Володимир Шаран із змужнілою «Олександрією» переросли подібну фразу. Таке пояснення ми тим паче пробачимо, коли лабіринтами континенту у жанрі мрії випробують себе «Десна», «Дніпро-1» або «Львів».
Окрема тема в Лізі Європи – маршрут «Зорі», яка отримала перезавантаження, насамперед, ментальності в особі Віктора Скрипника як тренера із серйозним стажем на Заході. Так, після скромних на сьогодні (хоча і не слабеньких) «Будучності» та болгарського ЦСКА луганчани побачили в перископи айсберг за іменем «Еспаньол». Тут не так важливо, яке місце він займав у поточній таблиці іспанського чемпіонату. Критерієм служить їх лідерська позиція у квартеті H групового раунду при 11 очках. А це стільки ж, як у лондонського «Арсеналу», у «Мальме», який добре запам’ятався киянам та у «кривдника» олександрійців «Вольфсбурга» в інших міні-компаніях. Не поспішаю стверджувати, що якби підопічні Скрипника обігнули той каталонський риф, то вони б пройшли в 1/16 фіналу із таким же вітерцем. Просто ми побачили на полі порівняльний потенціал, а значить є те, в чому «Зоря» буде додавати завтра. Добре, якщо ще й у фінансах.
До речі, серпневий бар’єр не подолали також італійський «Торіно», грецькі ПАОК та АЕК, московський «Спартак» та білоруський БАТЕ. Боюся сплутати колишні заслуги, але всі вони з’являлися на евродорожках частіше, ніж команда, яка прописана нині у Запоріжжі. Аналізуючи далі помічаємо, що і «Астана», яка залишила борисовців за бортом, і «Краснодар», і «Карабах», і московський ЦСКА одночасно зачохлили клинки з «Олександрією». Причому армійці у парі з посланцями Казахстану опинилися на тому ж четвертому місці, що й вихованці Шарана. Відповідно на сходинку нижче, ніж динамівці. Це про роль пострадянських клубів в умовах конкуренції XXI століття у Старому Світі. За великим рахунком, з поправкою на нижні осінні рядки в Лізі чемпіонів московського «Локомотива» та пітерського «Зеніта», єдиним з екс-СРСР, хто дістався до весни, це донецький «Шахтар».
Зізнатися, відтягував коментар до матчів «гірників», розуміючи рівень очікувань вболівальників. Відкладу ще на абзац-другий, без жартів повертаючи вас на … півстоліття з хвостиком. Адже у 2020 році буде 55 років з дня дебюту українських, також і радянських футболістів у клубних змаганнях Європи. Гадаєте, більшовики не бажали стартувати раніше, особливо із вдячністю за «золото» збірної у 1960-м? Зрозуміло так! Просто побоювалися провалів від капіталістів, чиї «Інтери», «Реали» та «Тоттенхеми» кадрово перевершували значну частину національних дружин. І на Старій площі вирішили покласти місію першопрохідників на упертих українців, нехай не у чемпіонських «перегонах», а у Кубку кубків. Будучи київським підлітком з вулиці Червоноармійській, кут Пушкінської, автор цих рядків дивився ігри проти «Колрейна» та «Русенборга». Знаєте, сусіди по трибуні всерйоз побоювалися за результат, хоча наяву хлопці Віктора Олександровича Маслова заліпили суперникам сукупно 16 м’ячів. Тільки до цього ми точно не знали, як воно вийде.
Тепер, ясна річ, інші часи, інше ТБ, інші арени і ду-уже інші контракти гравців та тренерів. А відповідати за результат або за його відсутність все одно доводиться. Ні я один дивувався, з чого б це донеччанам, веденим Луїшем Каштру, крупно програвати «Аталанті». І раптом, розмовляючи з шефом УПЛ Томасом Гріммом в кулуарах його брифінгу, торкнувся до наших грудневих шрамів та почув парадоксальну річ. На думку досвідченого швейцарця, свої шанси чемпіон України упустив не у той Харківсько-італійський вечір. Коли ж? У домашньої нічиєї із загребським «Динамо» 22 жовтня. Ось так! І мабуть президент ліги правий у тому, що дистанція турніру для того і дана, щоб щоразу, а не вибірково доводити висунуті аргументи. Переконаний, що шахтарський штаб це врахує, прямо від прийдешньої дуелі з «Бенфікою», яка, нагадаю, обійшла вищезазначених зенітовцев по перебору м’ячів в очних баталіях.
… На десерт – про баланс планів і можливостей. П’ятірка посланців України намагалася знайти раціональне зерно міжнародного сезону, але особливо не досягла успіху. Як говориться у колись хітової пісні Едуарда Колмановського на вірші Михайла Таніча, «Я за тобою іду тінню, я звикаю до розбіжності». Однак в тому, на мій погляд, і полягає талант наших футбольних кумирів та надій, щоб подібні висновки оскаржити!
Євген КАРЕЛЬСКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
