Чоловіча збірна України, нехай за додатковими показниками, але пробилася до фінальної частини ЧЄ-2022. Отже, друзі, нашими гандболистами не по автобану, а путівцями, але завойовано путівка в основний раунд континенту. Прямо туди в’їхали росіяни і чехи.
Останні нам вміють перешкоджати, адже не забутий колишній чемпіонат-2020 і побачення в інтер’єрі Відня. Та й тепер чеська команда створила серйозний запас в гостях – це проста правда.
Але коли ми більшу частину поєдинку змушені наздоганяти, то на завершальний ривок частіше за все не вистачає часу, а десь і ресурсу. Тут важливо не перегнути з деталями. Такими, як вісім стартових хвилин без єдиного гола. У той період мені здавалося трохи дивним відсутність Захара Денисова та Олександра Кириленка саме в старті. Але розумію, що штабу Миколи Степанця видніше по тренуваннях, хто і на скільки готовий. І що таке «сімка» – раз на раз не доводиться. Скажімо, досвідчений Геннадій Комок починав, але у нього не зовсім покотило. З’явився Максим Вьюник – став регулярно відбивати. Але це – потім…
Адаптувавши вираз із «Записок Піквікського клубу» про «ніколи», можна вигукнути: «Іноді говори іноді». Це до того, що в сучасному гандболі явний аутсайдер здатен втрутитися в розбірки головних персонажів. Ось і у нас між поєдинками у Запоріжжі та Брно збірна Чехії з’їздила на Фарери, щоб… програти остров’янам перенесений з осені матч.
На жаль, і в цій ситуації нашій дружині довелося діяти реактивно, як часом виражаються дипломати. Так, вигідніше нав’язувати свою думку конкуренту, але підкажіть, як? Втрата двох очок чехами в Торсгавні мало що змінювало в підґрунті недільної зустрічі. Як і раніше, нічия нам не давала другого місця (при підсумковій рівності відгукнувся б програш в київському матчі, а значить ми треті через очну недоїмку).
Хлопцям Растіслава Тртіка в свою чергу ніхто не нагадав би осічку на островах, виріши вони в принципі завдання потрапити на ЄВРО без заочних зіставлень. Майнула думка: а чи не свідомо їх компанія зіграла упівсили, зберігаючи основний кураж для України? Інша справа, що той, скористаюся лижно-біатлонним сленгом, персьют, який спорудила бригада Сонні Ларсена, скоротивши відставання по ходу п’єси і навіть здобувши перемогу, він не підказкою став щодо чеських «вузьких місць» для Степанця і його вихованців?
Перше враження: хлопці сповнені бажання довести «необов’язковість» запорізької невдачі. Навіть у такій дрібниці, як перший гол гри. 28 квітня спорудив його під склепіннями «Юності» 32-річний капітан чехів Роман Бечварж з німецького «Любекке», що давно розміняв другу сотню матчів з гербом. А в Брно рахунок відкрив «моторовець» Дмитро Горига, що прописався в основі, образно кажучи, без року тиждень.
Сюжети і згодом, дивлюся в блокнот, не збігаються. «Розмочивши» ті стартові 0:4, ще один молодий боєць Тарас Міноцький немов потягнув нас в довгу погоню. Іван Бурзак, Євген Буйненко (обидва формально не вважаються гравцями «старту») і Андрій Акіменко наполегливо в кінцівці скорочували, за типом 23:24, 24:25. І хоча ще один ветеран, лівий «кут» Якуб Хрстка, що накидав за кар’єру в їх збірній близько 360 м’ячів, не реалізував «семірік», але скромну перевагу суперник втримав.
Частенько Україна знімала воротаря як замість вилученого, так і «7 на 6», отримуючи гол в порожню «браму». На питання щодо авантюри Степанець відгукнувся так: «Куди було діватися? Доводилося ризикувати». Між іншим, і Вьюник (йшла 47-а хвилина, у відсидку перебував лівий напівсередній Матей Кліма) подібний м’ячик через весь майданчик – запустив прицільно. Такі епізоди виникали і в Брно, проте цього разу майже півтора тайму маятник удачі шурував взад-вперед. Господарям до того ж щастило.
Скажімо, Комок зреагував на постріл Яна Ужека, але снаряд, ніби дзига, проповз в сітку, а це 11:9 на їхню користь. Якось боязко виконували наші пенальтісти, хіба що Артем Козакевич з підбору таки забив. Але стало всього-то 19:23. А хто стовідсотково підвів бригаду Тртіка до потрібного ендшпіля, так це Мартін Галья. Фіналіст Кубка ЄГФ ще в 2006-му за «Фріш ауф Гьоппінген», володар цього трофею-2010 за «Лемго» і сьогодні, в свої 42, творить чудеса. Тобто, у себе вдома наш опонент не допустив фінішної інтриги. Плюс виправдала себе тактика «на грані фолу». Начебто Славі Ніколов та Георгі Начевскі видаляли чехів куди частіше, але у мене до найдосвідченішим рефері, пардон, багато питань.
А власне до нашої збірної? Теж є. Вистачало помилок при реалізації. Зіграв би Владислав Донцов (травма в першій зустрічі) краще, ніж Олексій Ганчев на тому ж правому інсайді? Не обов’язково. Чи не стало запізнілим пізня поява на полі капітана Денисова? Можливо, у Степанця був резон відрядити спочатку на ліву бровку Євгена Жука. Варто було частіше звільняти від оборонної оранки Олександра Тільте, і, дивись, наш плеймейкер зробив би більше, ніж покер? Знову ж таки, не знаю. Ці тонкощі проаналізують наставники, та й претензій щодо самовіддачі жодних. Прикидаю, скільки синців-шишок перепало Дмитру Дорощук, В’ячеславу Садовому, Дмитру Ільченку. Але вони ж не шкодували себе. Та й інші партнери теж.
…А тепер слово арифметиці, перш ніж привітати футбольну збірну з вхідним квитком на ЧЄ, який приймуть в січні Угорщина і Словаччина. Наші вихопили четверту перепустку слідом, що за тріо набрали по два бали при заочному порівнянні «третємісцників» з восьми квартетів. Маю на увазі боснійців, поляків і литовців. Поза зоною доступу залишилися з «нулями» в екстразаліку Швейцарія, Греція, Італія, Косово. Бачите, паритет 27:27 ще 5 листопада в Мінську з гандболистами РФ теж не пішов у пісок. Прав був персонаж Чарльза Діккенса: не варто вимовляти слово «ніколи».
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
