Події 8 лютого в Піднебесній знову не надто порадували шанувальників збірної України. Мій колега, звісно, хотів як краще – тобі, мовляв, випав ледь не наймедальніший день. Буде про що розповідати. Але пам’ятаючи, що говорив у культовому серіалі Гліб Жеглов «Ні, день сьогодні звичайний, скоромний», я все-таки підійшов без пафосу. Й, знаєте, мав рацію.
У тому сенсі, що українські олімпійці, стартуючи у вівторок з шести номерів програми, пробилися до чільної двадцятки одного разу (біатлоніст Дмитро Підручний), плюс двоє саночниць розташувалися впритул за цим рубежем. Чи не надто мало? Запитання риторичне…
Тим часом у сноубордингу ми просто не вправі дорікнути нашій єдиній представниці на трасі паралельного слалому-гіганту. Аннамарі Данча витримала такий пресинг «до того» й навіть «під час того», що нереально показати результат, симетричний, приміром, з її найкращим на Олімпіадах спуском 2010 року. Тоді, у Канаді, їй записали 16-у сходинку, але від себе наполягаю на справедливішому варіанті – це поділ 9-16 місць.
Отже, що зрештою трапилося напередодні й при запуску цих змагань? Закарпатка нормально налаштувалася на свої четверті (!) в кар’єрі Ігри, а слідом за тестом одразу по прильоті до Китаю вона пройшла ще одну перевірку: тепер аналіз виявився в нормі, й їй оголосили було про допуск. А іншим моментом було те, що на Олімпіаду не прибув її тренер і наставник збірної зі сноубордингу Валерій Белінський. Там причина була, знов-таки, в тестуванні, яке кількаразово ставило бар’єр, і він змушений був лишитися в Києві.
Так чи інакше, але Аннамарі стиснула, так би мовити, зуби й жадала пробитися як мінімум до 1/8 фіналу «на досвіді». Але, уявіть собі – посилаюся на фразу генерального секретаря ФЛСУ й члена підкомітету FIS Юлії Сипаренко – Данчу фактично «вийняли» зі стартових воріт! Буцімто, є сигнал про незадовільний результат тесту!!! На щастя, їй вдалося зв’язатися з шефом української місії, й в свою чергу Анна Сорокіна, напруживши відповідних діячів МОК, спромоглася переграти ситуацію назад.
«Завдяки реакції штабу нашої делегації, керівництву НОК України, а я цим людям безмежно вдячна, вдалося відстояти мої права. Інша річ, що час першої спроби був далеким від бажаного, ви розумієте чому», – так спортсменка пояснила підсумкову 26-у позицію.
…У санному спорті не припиняю захоплюватися стабільністю 34-річної німкені Наталі Гайзенбергер, тепер п’ятиразової олімпійської чемпіонки, причому тричі поспіль особисто (на ЧС у неї аж дев’ять золотих нагород, правда, включно з командною естафетою). Нинішній титул здобуто молодою мамою, адже її синочку Лео трішки більше півтора рочків. У такій зірковій компанії сусідні 21-е і 22-е місця відповідно 18-річної тернопільської динамівки Юліанни Туницької і 27-річної Олени Стецків (Збройні Сили, Львів) є своєрідними листами «до запитання» на світовому поштамті.
Нехай не вийшло проїхати четвертий спуск, де список обмежився топ-20, але там «недоїмка» аж ніяк не критична від повпредів Швеції чи Південної Кореї. Або давайте візьмемо за орієнтир 8-й, 11-й і 18-й результати латвійських панянок. Залюбки дивлюся, як долають небезпечні віражі Еліза Тірума, Кендія Апарйоде й Еліна Вітола, але у них такий фактор, як сучасна траса в місті Сігулда. Хтозна, може й нам пощастить спорудити подібне в Кременці абощо?
…На десерт залишив, як колись жартома про футбол говорили, наш зимовий «партійний вид спорту». І все ж, наскільки прийнятні сьогоднішні результати в чоловічому біатлоні, попри те, що як для згаданого Дмитра Підручного, так і для Артема Прими індивідуальна гонка на 20 км не є козирною дисципліною? Цю тему на прохання кореспондента «Спорт-арени» виважено й, як завжди, компетентно розклав до нюансів віце-президент Федерації біатлону України й, до речі, заслужений тренер УРСР і СРСР Василь Карленко:
– Всі наші хлопці абсолютно заслужено добилися права представляти країну на цій Олімпіаді. Підготовку було здійснено методично вірно, що підтверджували етапи Кубка світу, але ви розумієте, що всіх обставин передбачити не є можливим. На мій погляд, однією з проблем, що позначилася на виступі, став ковід. А конкретно, наставник збірної Юрай Санітра через позитивні тести опинився в замкненому приміщенні у Пекіні. Звісно, в умовах ізоляції він міг хіба що телефоном й, зрозуміло, що не на сто відсотків коригувати дії спортсменів у процесі гонки, а безпосередня присутність надто важлива. Так, Олексій Кравченко, котрий кілька сезонів працює в тісному тандемі зі словацьким фахівцем, намагається тримати руку на пульсі. Й тим не менше! Додайте, що й ряд самих біатлоністів потрапляв цього сезону на карантин. Вважаю, що прогрес у їхній підготовці очевидний.
– Отже, Василю Павловичу, епітет «незадовільний» до цієї гонки вживати не варто?
– Ви самі й відповіли. Начебто для всіх учасників умови однакові, але певні розбіжності існують. Десь вітер помінявся, а крім того стартувати в найсильнішій групі це одне, в менш іменитій дещо інше. Вісімнадцяте місце Підручного при трьох штрафних хвилинах і відставанні в 3.01 за протоколом від Кантена Майє – це, власне, про що свідчить? Стрільни нормально на другому-четвертому рубежах і претендуєш на медаль. Вважаю, наші виступили цілком достойно. Повертаючись мимоволі до Сочі-2014, єдиний штраф Сергія Семенова став тоді між його дев’ятою сходинкою й «бронзою».
– Перегортаю довідник «Команда України. Пекін 2022» і знаходжу імена особистих наставників. У Артема Тищенка й Антона Дудченка – Микола Зоц, у Прими – Олександр Ворчак і старший брат Роман Прима, у Богдана Цимбала – Юрій Дмитренко і т.д. Може не варто було їх тримати на дальньому обрії, замкнувши все на головному тренерові?
– Цікава теза, але підкреслю ось що. Тренерський штаб збірної контролює весь цикл, підводить до оптимальної форми, вникає в кожний чинник як щодо бігу, так і щодо стрільби. Крім усього у розробленні індивідуальних планів і плану заключного етапу підготовки наших спортсменів активну участь брали їхні особисті тренери. Бува диференційована підготовка групами з різними тренерами несе зворотній ефект, що почасти бачимо на прикладі жіночої команди. А відзначати роль тренерів, як от у Підручного – спочатку це Микола Опанасюк, згодом Олег Бунт і Назар Бурик потрібно завжди. Адже вони знайшли й дали імпульс тим, на кого сьогодні ми спираємося на Олімпійських іграх. Утім, попереду ще декілька дистанцій, і можна сподіватися на позитив.
До коментаря авторитетного експерта додам кілька речень про володаря «срібла» в оцій номінації. 25-річний Антон Смольський, який родом з Копильського району Мінської області, закрив на вогневих рубежах усі 20 мішеней – ось чого вартує прицільна стрільба за приблизно співставних швидкостей між опонентами. Так з’явилася у сябрів, з одного боку, перша відзнака в Пекіні, й перша медаль після Ванкувера-2010 в їхньому чоловічому біатлоні. Зовсім не заздрю, а навпаки, приміряюся на завтра.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ.
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
