Група українських слаломістів на чолі з віце-чемпіонкою світу Аннамарі Данчею сповнена рішучості здобути ліцензії до Пекіна-2022.
Цей вид спорту як би і не належить у нас до особливо зоряних. Все ж на відміну від біатлону, фігурного катання та лижної акробатики, Україна в ньому олімпійських медалей не завойовувала. Проте сноуборд по-хорошому тримає в напрузі, раз у раз висуваючи на міжнародній арені порушників спокою.
У своїх передчуттях, чи буде так і по шляху до Пекіна-2022, адресував ряд питань старшому тренеру Валерію Белінському. Ні, ми не будували прогнозів, адже поки завдання – добути ліцензії в китайську столицю.
– Де зараз перебувають ваші вихованці, чи вкотилися, власне, в новий сезон?
– Буквально 18 грудня завершився тритижневий збір в австрійському Тіролі. Як ми говоримо, їздили на глетчер, відчули сніг. Готувалися там 12 спортсменів – і лідери, і найближчий резерв. Програму, в цілому, виконали.
– Треба розуміти, що, як і в попередні роки, наша команда робить ставку на паралельні дисципліни сноуборда?
– Так, це паралельний гігант і паралельний слалом, що проводиться на чемпіонатах світу. Тільки маючи допуск в них, спортсмен може стартувати на етапах Кубка світу. Там необхідно набирати очки, щоб увійти в топ-30 рейтингу. Саме таке число квот у чоловіків і жінок до закінчення відбору в січні 2022 року передбачено для потрапляння на Ігри. Це строго в нашому випадку – хафпайп, бордер-крос і так далі мають свої показники.
– Зайве говорити про світову конкуренцію – на Олімпіаді-2018 нагороди здобули посланці 17 країн, в тому числі з «золотом» США, Канада, Франція, Чехія, Австрія, Італія, Швейцарія. Навряд чи коло претендентів зменшиться до Пекіну?
– Звичайно, ні. Причому дуже багато вікових майстрів, які зберігають кураж в свої 40 з хорошим «хвостиком». Ви згадали канадців і австрійців. Там є справжні легенди. Скажімо, Джейсі-Джей Андерсон, що виріс в Квебеку, незмінно виступає з найперших для сноуборда олімпійських змагань Нагано-1998! Він чемпіон Ванкувера-2010 і чотириразовий чемпіон світу різних років, починаючи, знаєте з якого? З 2001-го! Ну і гордість Відня, Клаудія Ріглер, яка виграла «світ» 2015-го, теж, скажімо так, не в молодіжну пору.
– Повернемося до наших хлопців. Хто сьогодні належить до основної обойми збірної?
– Серед прекрасної статі найбільш яскрава особистість Аннамарі Данча із Закарпаття – срібний призер ЧС-2019. У неї за плечима три зимові Олімпіади (в дужках зауважу, що тренують нашу 30-річну леді-лідера її мама Марина Чундак і наш співрозмовник Валерій Белінський. – Прим. Є.К.). Також сподіваємося на мою підопічну, 23-річну киянку Олександру Мальовану та 19-річну Віту Боднарук, яка виступає цими днями на світовій юніорській першості на австрійському гірськолижному курорті Лахталь. Переходячи до хлопців, зауважу, що в минулому році такий же юніорський «світ» в словенському Рогле виграв земляк Віти по Буковелю Івано-Франківської області 21-річний Михайло Харук. Є в тих карпатських краях і хлопець на рік молодший – Василь Кашелюк. Усіх трьох тренує Семен Семенович Скубенич. Наполегливо готується і мій 25-річний син Олександр, який стояв впритул до ліцензії в Сочі-2014, а тепер серйозно налаштований на пропуск в Пекін.
– Валерію Володимировичу, настрій – це прекрасно. Але ж важлива і тилова підтримка. Яка тут ситуація?
– Нам гріх скаржитися щодо інвентарю, амуніції і навчально-тренувальних зборів. Спортивне міністерство йде в міцній зв’язці з Федерацією лижного спорту України, якою керують її президент Ігор Олександрович Мітюков і перший віце-президент Леонід Дмитрович Тікун. Природно, поточні проблеми теж виникають, але вони все ж вирішуються. Ось тепер збірна має масажиста і тренера-механіка. Повірте, це дуже важливо. А найближчий етап Кубка світу вже 9 січня в швейцарському місті Скуоль.
…Ще один дзвінок – в Ужгород, де відповіла заслужений майстер спорту Аннамарі Данча.
– Що повинна відчувати спортсменка в передчутті четвертої за кар’єру Олімпіади?
– Таке передчуття не менше гостре, ніж вихід на результат, хоча він і стає головним. Просто саму атмосферу Ігор настільки важко передати словами, що прагнеш випробувати її знову. Зрозуміло, що перший ванкуверський досвід десять або навіть майже одинадцять років тому – це і я інша була. Сьогодні дивишся на багато речей зріло і відповідально. Тебе вже і суперниці оцінюють інакше.
– Пам’ятається, в Пхенчхані-2018 Вам не пощастило на трасі, проте після падіння все одно взяли участь у другому спуску. Причому, як я вирахував по протоколу, ще тільки 19 лижниць «розміняли» разом з вами 47 секунд. По-моєму, це дорогого коштує.
– Спасибі. В принципі, нас же допускають при таких обставинах до другої спроби. Інша справа, що за сумою вже нереально надолужити. А тоді втрутилося перенесення гігантського слалому аж на дві доби та зміна дистанції. Але, як на мене, краще пам’ятати позитивне.
– Ваше «срібло» світового карбування за підсумками паралельного слалому, завойоване в лютому минулого року в американському Парк-Сіті, стало першою подібною нагородою для вітчизняного сноуборду взагалі. Але, Рія, чесно зізнатися, хотілося більшого?
– По-перше, слід усвідомлювати, на що ти готова. По-друге, як можна не радіти медалі, якщо з кваліфікації я вийшла п’ятнадцятої, а, припустимо, німкеня Рамона Терезія Гофмайстер – третя? Але ж ми зустрілися в півфіналі, і мені вдалося випередити її, до речі, бронзового призера Олімпіади в Кореї в паралельному гіганті. Та й срібна медаль – справа у всіх сенсах престижна. Знаю це по зимовій Універсіаді в Ерзурумі-2011 і Алмати-2017. Коли виступала в Казахстані, моя Олечка зовсім була крихітка. Просто сім’я мене підтримує завжди і всюди.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
