Одкровення центрового «Дніпра» і збірної України.
Під час інтерв’ю Інстаграм-аккаунту ФБУ 33-річний Кирило Фесенко (зріст – 216 см, вага – 136 кг) розповів цікаві факти зі своєї кар’єри на батьківщині і за океаном, а також про протистояння з кращими гравцями найсильнішої ліги світу.
– Ти казав, що в перерві плануєш зайнятися чимось корисним і пройти якісь онлайн-курси. Як успіхи?
– Так, хочу похвалитися. Як і багато людей, я абсолютно нічого не зробив з того, що хотів. Більше часу став приділяти читанню, переглянув усі серіали. Чесно кажучи, вже втомився себе розважати.
– Незабаром відновиться авіасполучення. Є місце, куди хотів би зірватися?
– В теорії хотів би ще раз з’їздити на озеро Комо в Італії. Дуже красиве місце, але навряд чи це станеться. Треба буде готуватися до сезону.
– На карантині тренувався?
– В індивідуальному порядку. Прийшов в наш зал, покидав, захитався. Намагаюся займатися хоча б через день, але не буду брехати – не завжди виходить. Вчора тренувався, сьогодні теж хотів, але погода була не дуже, прокинувся невдало, коротше, не пішов…
– Чи не з тієї ноги встав?
– Я намагаюся їх чергувати, але вибір-то невеликий… Треба було відпочити від баскетболу, щоб знову за ним скучити. Я з нетерпінням чекаю на наступний сезон, щоб уникнути розмови про заслужене-незаслужене чемпіонство «Дніпра».
– Твоя думка про суддівство в українській Суперлізі?
– Якщо скажу так, як думаю, то в наступному сезоні можу отримувати за гру більше шести фолів. У нас багато некваліфікованих суддів, тому що немає контролю якості. Рефері теж повинні відповідати за свою роботу.
– Надійшло питання від Артема Пустового: коли ти вже закінчиш кар’єру?
– Пустик, не хвилюйся. У збірну я приїжджати не буду, так що грати тобі. Все нормально.
– Так адже Пустового не відпускають у збірну з «Барселони»…
– Це не скасовує мою відповідь.
– Ще питання від Артема. Якби ти поїхав на Євробаскет-2017, отримав би він ігровий час або знову просидів би на «банці»?
– Думаю, було б так, як і на минулому Євробаскеті. Він би посидів, погрів лавочку, поїв шоколадок закордонних, пожартував би з Мішулою, повеселилися – і по домівках. У збірній країни не буває нудно, немає пієтету перед старшими, а гумор кожен день. Заводили – Липовий, Пустозвонов, Кравцов. Я теж іноді жартував, але мене не розуміють. У мене просто інтелектуальний гумор, а у них інтелекту немає.
– Саме дурне або дратівливе питання, на яке тобі доводиться відповідати?
– Завжди дратувало, коли мене плутали з іншим гравцем. І ще виводять з себе банальні жарти про зріст: «Дядя, дістань горобчика», «Як там погода на цій висоті?» І коли називають «дрібний».
– Твій кращий матч в НБА?
– За «Юту» проти «Х’юстона» Яо Міня, в якому я зробив свій єдиний дабл-дабл. Матч був в Х’юстоні, і ми програли в третьому овертаймі. У мене було чітке завдання: потрібно нівелювати енергію Міня. Я його зустрічав вище триочкової дуги, вже звідти починав упиратися, і ми штовхалися ще до штрафної лінії. Я втомився нереально, він втомився також. Круто вийшло.
– Проти кого найважче було захищатися?
– Сюрпризом це не буде, крім, можливо, третього прізвища. Шак і Яо – настільки втомлювався з ними штовхатися, що коли приходив в напад, у мене була одна мрія і надія, що до мене не прилетить м’яч. Я від втоми вже мало що бачив – жовті кола перед очима. А третя людина – Пау Газоль. Як він мене розривав роботою ніг на посту! Це просто бісило: начебто ти і захищаєшся добре, ніби й встигаєш, але в якийсь момент зробив зайвий рух – і він відразу тебе карає. Великий гравець.
– Пам’ятаєш відчуття від гри проти Кобі Брайанта?
– Проти «Лейкерс» я грав частіше, ніж проти будь-якої іншої команди НБА. У трьох з чотирьох моїх сезонів в «Юті» саме «Лейкерс» вибивали нас у плей-оф. Кобі – великий, грати проти нього страшно. Так само, як і проти Леброна Джеймса. Пам’ятаю, Кириленко каже: «Фес, щоб не трапилося, якщо Леброн розганяється – не стрибай, просто відходь у бік. Стрибнеш – опинишся на топ-десять». Це реальні історії. Багато гравців не могли заснути в ніч перед матчем проти Шакіла О’ніла, тому що боялися опинитися на хай-лайті або що він їх зламає навпіл. У нас немає таких гравців, як Кобі. Я, як і багато, намагаюся жартувати в інтерв’ю. А у Кобі навіть в інтерв’ю мінімум жартів, тому що максимально серйозно ставився до баскетболу. У тій грі я штовхав його, бив, бив, кусав, а в одному моменті навмисне намагався забити йому м’яз, коли на протиході потрапив Кобі збоку коліном в стегно… Гравці знають: ця травма, яка залишається з тобою надовго – синяк, заливається м’яз… «Лейкерс» взяли тайм-аут, Кобі кульгає, і я подумав, що він більше не вийде. Я багато так робив під час гри, знаю, коли можна виставити коліно. До речі, зараз вже практично цього не роблю. А тоді був упевнений, що він матч не дограє. Ха! Кобі повернувся, «відвантажив» нам 38 очок і практично поодинці витягнув гру. Після матчу я поцікавився у Кириленка, чому Кобі повернувся? І Киря розповів, як Брайант готується до ігор. Він приходить за чотири години до гри і починає працювати: покидав, розім’явся, потім у роздягальні розтяжка і тренажерка, так готує своє тіло до гри. А після гри залишається ще на дві години для різних процедур. Він – професіонал. Я вважаю, що Кобі – це кращий гравець, проти кого я коли-небудь грав. Навіть краще Леброна.
– А хто крутіше – Джордан або Леброн?
– Джордан. Не факт, що Леброн був би гравцем такого ж рівня, як за часів Джордана, коли бували такі сутички, що любо-дорого подивитися.
– 20-річний Фесенко був би затребуваний на драфті в сучасному баскетболі?
– Сумніваюся. Завдяки «Голден Стейт» гравці без кидка вже нікого не цікавлять. Зараз всі хочуть, щоб центровий бігав, водив, кидав триочкові, комбінації називав… Так триватиме до тих пір, поки не з’явиться один реально домінуючий гравець.
– На драфті ти був обраний під 38-м піком «Філадельфією». Було заплановано, що ти опинишся в «Юті»?
– Це було сюрпризом для всіх, в тому числі і для мого агента, з яким я дивився цей драфт у нього вдома. Я зрадів: «Мене вибрали, ура!» Але бачу, що далеко не «ура». Якщо клуб не цікавився, жодного разу не подзвонив і потім задрафтував, це означає: «Давай-но ти рочок пограєш в Європі», а в перекладі на реальну мову – навряд чи ти коли-небудь заграєш в НБА. Виникла незручна пауза, а потім подзвонив генеральний менеджер «Юти» і розповів, що перед самим піком вони провернули цей трейд.
– В НБА вчили, як поводитися з медіа і як правильно розпоряджатися великими грошима?
– Всіх гравців, що обрані на драфті, на три дні збирають в закритому заміському готелі, з якого гравцям не можна виходити. І з восьмої ранку до восьмої вечора проходять лекції: як себе поводити з командою, пресою, поліцією, чого робити, чого не робити, фінанси, як говорити своїй сім’ї «стоп», коли вимагають гроші… Це дуже корисні три дні, було дуже круто.
– Як вважаєш, якби ти не поїхав з Маріуполя до Черкас, «Азовмаш» чи відпустив тебе на драфт?
– Думаю що ні. З «Азовмашем» був дитячий контракт, я підписав його криво і неправильно. Не хочу погано говорити про організацію, яка подарувала мені путівку в життя, але чотирирічний контракт був кабальний. Не було прописано підвищення зарплати, а сформульовано як-то так: зарплата буде підвищуватися порівняно з підвищенням навичок спортсмена. Розпливчасте формулювання…
– Були випадки, коли ти відмовлявся від запропонованого контракту, а потім жалкував про своє рішення?
– Найбільшою помилкою було погодитися на пропозицію «Індіани». Я тоді відновлювався після операції на лівому коліні, коли порвав меніск на Євробаскеті у 2011 році. Приїхав у грудні, і до березня не було жодної пропозиції, а потім за одну ніч намалювалось відразу дві. «Індіана» хотіла мене до кінця сезону, а «Бостон» – за системою «до кінця сезону плюс один рік опція клубу». Але «Бостон» пропонував трохи менше грошей. Різниця невелика, але тоді вона здалася мені значною. Я відновлювався поруч з Денвером. Коуч «Бостона» Док Ріверс приїхав і провів зі мною індивідуальне тренування. Його все влаштовувало, і він хотів мене бачити в команді. Але я піддався на вмовляння свого «агентозамінника», зробив неправильний вибір і погодився на інший контракт. Потім я зрозумів, що «Індіана» мене підписала тільки для того, щоб мене не підписав «Бостон». Я був потрібен «Бостону», щоб перекрити Роя Хібберта, із захистом проти якого у багатьох були проблеми. А «Індіана» передбачала, що в плей-оф потрапить на «Бостон», і зробила стратегічний хід, підписавши мене. До речі, з «Бостоном» в плей-оф ми тоді так і не зустрілися.
– Тебе не зачіпає, коли говорять, що ти повернувся до Європи, тому що не зміг закріпитися в НБА?
– Таких заяв я ніколи не чув. І, поклавши руку на серце, можу сказати: так, свій шанс я не використовував на сто відсотків. Це по-перше. А по-друге, я ж травмувався. Перед Євробаскетом-2011 у мене було дві активні пропозиції – від «Х’юстона» і «Атланти», але я вирішив зіграти на Євробаскеті і там показати, який я класний. Сталася травма, і пропозиції різко пропали. Хоча пізніше я підписався в «Голден Стейт», навіть прилетів туди, але не пройшов медогляд. Вони думали, що я вже відновився, а мій агент, мабуть, не зовсім розумів, в якому стані моє коліно.
– Якщо говорити про наших в НБА, то явний перекіс в передню лінію: ти, Лень, Печеров, Потапенко, Медведенко, Волков… Виняток – Свят Михайлюк. Як вважаєш, чому з України в НБА грають тільки великі хлопці?
– Тому що у нас Чорнобиль рвонув. А якщо серйозно – не маю поняття. Так, я замислювався про це. Мені здається, так відбувається тому, що у наших талановитих дітей мало шансів серйозно заграти і заробити на життя. Коли до тебе приходять перші дорослі проблеми – немає грошей, і ти повинен на якомусь ентузіазмі займатися баскетболом, а тут тобі дівчина збоку розповідає: «Та який баскетбол? Треба тебе знайти нормальну роботу», а ще батьки тиснуть… Тому багато малюків кидають заняття баскетболом, хоча до прориву могло залишатися зовсім трохи. Той же Денис Лукашов заявив про себе в серйозному баскетболі, коли в БК «Київ» закінчилися гроші, і в клубі вирішили догравати молоддю. Тоді ж з Лукашовим з’явилися Пустозвонов, Липовий, Кравцов, Бобров… Це реально вийшов щасливий випадок. Я теж результат щасливого випадку: коли ми виграли вищу лігу і для нашої молоді була створена на коліні команда СК «Маріуполь», тому що в одній лізі не могли грати «Азовмаш» і «Азовмаш-2». Нам пощастило… А ще причина в тому, що на великих довше тягнуть і чекають, це правда. Ми з дитинства розуміємо свою унікальність, що нас не так вже й багато.
– Завдяки чому Михайлюку вдалося стати першим українським захисником в НБА?
– Не будемо забувати, що Михайло Юрійович Бродський запустив в Черкасах дуже серйозну школу баскетболу. З нуля маховик набрав серйозні оберти. До речі, я поїхав туди в той час, коли солідна структура клубу була тільки в Маріуполі, Південному і Черкасах, а всі інші команди існували всупереч. Я пам’ятаю зустріч з Бродським, коли переходив в Черкаси. На мої завчені фрази «Я буду прикладати максимум зусиль…» Бродський відповів: «Це все добре, але мені потрібно шоу. Фес, ти можеш дати шоу, щоб люди приходили на тебе подивитися?» В той момент мій маленький мозок вибухнув, я був в захваті. У мене завжди були проблеми з дисципліною, мені хочеться робити таке, про що люди говорять – ну, дурненький. Все життя мені забороняли і карали, а тут включають зелене світло!
– Слава Кравцов відіграв сезон в Японії і отримав цікавий життєвий досвід. Ти хотів би поїхати в екзотичну в баскетбольному плані країну?
– Все залежить від суми пропозиції. Ми наймані працівники, і за певну цифру я й в Антарктиді пограю перед пінгвінами. Напевно, було б цікаво в Австралії. В останні роки у мене було багато різних пропозицій, але я їх відкидав через фінансові причини. Інтерес до мене є, але я не готовий зриватися куди попало. Практично всі свої амбіції я вже втамував, тому що став чем-пі-о-ном!
Віктор ТАЧИНСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
