«Бронза» київського шпажиста Ігоря Рейзліна відкриває нову сторінку в історії українського фехтування. В обіймах і поцілунках замучило Ігоря багато народу. Насамперед батько і особистий наставник Дмитро Рейзлін, старший тренер шпажної збірної Володимир Станкевич, партнери, що билися поруч в той недільний день – Богдан Нікішин та Роман Свічкар.
Адже ця нагорода багато в чому етапна: вперше Україна за роки незалежності на олімпійському п’єдесталі в чоловічій шпазі! Так, залишаються супервершинами «золото» Григорія Яковича Крісса в цьому ж Токіо-1964 а потім його ж «срібло» мексиканського карбування-1968. Але як давно це було, а тут повертаємо традиції!
Рейзлін-молодший, між іншим, поквитався в 1/8 фіналу зі швейцарцем Максом Гайнцером, який туром раніше зупинив Свічкаря (15:11). Ігор же спорудив 15:12, а далі одинадцяти уколів не підпустив на старті ще одного маститого повпреда нейтралів Беньяміна Штеффена.
Потім з увагою і «без розслаблення» поставився до юного, але зухвалого єгиптянина Мохаммеда ель-Сайєда, здогадуючись, що просто так до 1/4 фіналу не заходять. Тут на табло засвітилося 15:13. Єдиним кусючим бар’єром став француз Ромейн Каннон – 10:15 у півфіналі. Залишався ще бій за третє місце, яких розігрується по два в кожному виді зброї. Що ж, чітко знайомий італієць Андреа Сантареллі (обидва стали третіми особисто на ЧС-2019) зав’язав серйозний діалог, але останнє слово залишилося за київським армійцем – 15:12.
Поділитися враженнями автор цих рядків, не розраховуючи швидко додзвонитися в українську тусовку японської столиці, попросив львів’янина Андрія Орликовського, заслуженого тренера України, чия учениця Яна Шемякіна, як відомо, завоювала «золото» Лондона-2012 і який прекрасно знає бійців-чоловіків:
– Мені як би не з руки давати експрес-оцінки. Безумовно, це величезний успіх для всього українського фехтування. Ігоря пам’ятаю з підліткових змагань. Коли батько виїжджав зі збірною, то з ним займався Максим Лісов. Це до того, що така бажана медаль завжди плід довгих зусиль декількох фахівців. Зараз Ігорю 37 років, він прийшов до того віку, коли є мудрість, коли внутрішньо готовий вирішувати на доріжці.
– Нещодавно він мені говорив на чемпіонаті України, мовляв, найголовніше є почуття команди…
– Воно так і є. Хлопці єдине ціле, і впевнений, що Ігоре переживає за невдачу Богдана Нікішина, який поступився «за часом» китайцеві (12:13 від Лан Міньгао. – Прим. Є.К.). На командний турнір ми дуже сподіваємося.
– Медальні поєдинки вийшли різними, мабуть тому, що Ігоре знає неділю як «доменіку» краще, ніж «діманш»?
– Гарна версія! А серйозно, то Каннон формально числився запасним у французькому складі, але його як «темну конячку» заявили й особисто. Він «фехтує ручкою», до чого складно пристосуватися. Зробивши належні висновки з півфіналу, Рейзлін проявив себе нестандартно. Початок – так, упустив, але далі, ніби скинувши з плечей тягар, повернув до справи своє фехтування. Провів флеш-атаку із Сантареллі, діючи «на підготовці», як ми говоримо, завдав уколи в ногу і домігся результату. Одним словом, браво!
…Серед інших видів добової програми запах медалей доносився до нас, мабуть, зі стрілецьким клацанням. Але, як і напередодні, максимум четверте місце. Зайняла його чернігівка Олена Костевич у вправі ПП-3 (пневматичний пістолет, 10 м). Голос держтренера з кульової стрільби Андрія Петрасюка видавав досаду і розчарування. Як, втім, було і днем раніше, коли за крок до п’єдесталу в аналогічній чоловічій дисципліні зупинився львів’янин Павло Коростильов.
Олена дісталася до п’ятого раунду, але опонентка з Китаю виловила «десятку», закривши українці подальший вхід у топ-3. Проте вихованка Ігоря Чередінова («золото»-2004, дві «бронзи»-2012) ще постарається сказати своє вагоме слово як у МП-5, так і в міксті.
Відчуття удачі, що спливла, ми випробували і на татамі, де досвідчений Георгій Зантарая (до 66 кг) виграв всього одну сутичку – у іспанця Альберто Гайтера Мартіна, причому іппоном. Але в 1/8 фіналу киянин не вберігся від «вазаарі» з боку словенця Адріана Гомбоца, чемпіона континенту-2018. Взагалі, титулованому Гео не щастить саме на Іграх, адже по чемпіонатах світу (1-1-4) і Європи (2-1-1) у нього ціла колекція. Звичайно, свою роль зіграв переплутаний через пандемію календар. До речі, про те, що підготовка велася з прицілом на літній пік в 2020-му, говорилося і в історії з Костевич.
Ох вже, ці недоїмки! Знала б трійка лучниць – соломки собі накидала в кваліфікаційному раунді. На жаль, за сумою вибитих очок тільки одинадцятими виявилися Вероніка Марченко, Анастасія Павлова та Лідія Січеннікова. А з урахуванням топ-четвірки, звільненої від 1/8 фіналу, ми і наткнулися на майбутніх віце-чемпіонок – команду ОКР з її шостим номером. Підсумок – 2:6. Хоча зуміла ж Білорусь (12-а до прямого вибування) фінішувати на Олімпіаді четвертою, розібравшись, наприклад, з китаянками і японками, які явно не подарунок.
Або ось в настільному тенісі кривдницею нашої першої ракетки Маргарити Песоцької з’явилася Маніка Батра з Індії. Шановний аналітик, до якого звернувся кореспондент «Спорт-арени», дав оригінальне трактування «незручності» останньої. Мовляв, вона за стилем і не захисниця, і не нападаюча, від неї чекаєш атаки, а прилітають «бульбашки». Хоча повівши 2:0, маючи «плюс» в розпал четвертого сету і знову вийшовши вперед після п’ятого, Рита, звичайно ж, не зобов’язана втрачати ендшпіль. А так саме і сталося – 11:4, 11:4, 7:11, 10:12, 11:8, 5:11, 7:11.
На відміну від малої кульки, індійський бар’єр у великому тенісі подолано. Це в жіночому парному розряді сестри Кіченок знають, як з 0:6 склеїти відповідні 7:6, а на короткому тай-брейку – 10:8. «Їх суперниці, дійсно, дуже непрості, – підтвердив відомий експерт Всеволод Кевлич. – Анкіта Райна взагалі котирується в парних турнірах. Ну а Санья Мірза, як ви пам’ятаєте, буквально вчора належала до світової еліти у одиночок. До честі Людмили та Надії, вони проявили і майстерність, і характер. Мабуть, ставка саме на пару – логічне рішення сестер на зрілому етапі кар’єри».
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
