Краща п’ятірка команд України за 2020 рік за версією редакції газети «Спорт-арени»
Читати цю статтю на русском языке
Зміст
- «Шахтар» Донецьк (футбол)
- «Кременчук» (хокей)
- Національна збірна (футбол)
- «Мотор» Запоріжжя (гандбол)
- Жіноча збірна (біатлон)
«Шахтар» Донецьк (футбол)
За 29 років незалежності лише трьом нашим клубам вдалося подолати чвертьфінальну стадію єврокубків.
У 1999-му і 2009-му «Динамо» грало відповідно в півфіналі Ліги чемпіонів і Кубка УЄФА, «Дніпро» в 2015-му – в фіналі Ліги Європи, «Шахтар» завоював Кубок УЄФА-2009 і потім ще двічі дійшов до 1/2 фіналу ЛЄ – в 2016-му і 2020-му. Не складно підрахувати, що кияни на такому рівні виявляються в середньому раз в 15 років, донеччани – кожні десять. Загалом, особливий випадок, гідний усілякого визнання. Тим більше, що мова йде про команду, яка з травня 2014 року виступає за межами рідного міста.
Крім успішного виступу на континенті «Шахтар» четвертий раз поспіль виграв чемпіонат України. При цьому «гірники» встановили національний рекорд, випередивши срібного призера на фантастичні 23 очка. Так, у команди Луїша Каштру були великі аварії – в півфіналі ЛЄ з «Інтером» (0:5) і з гладбахською «Боруссією» в груповому турнірі ЛЧ (0:6, 0:4). Тільки у кого їх не було в коронавірусном 2020-м? Хіба що у «Баварії». Але футболісти «Шахтаря» гідно витримали удари долі та суперників, а ці невдачі не зможуть перекреслити досягнення команди. В тому числі дві гучні перемоги над «Реалом».
«Кременчук» (хокей)
У минулому році команда з Полтавської області перервала гегемонію київських клубів і донецького «Донбасу», ставши сьомим за рахунком чемпіоном України.
Раніше цього звання удостоювалися столичні «Сокіл» – 12 разів (1993, 1995, 1997-99, 2003-06, 2008-10), «Беркут» – три (2000-02), АТЕК – два (2007, 2015), ШВСМ (1994) та «Компаньйон-Нафтогаз» (2014 року), а також «Донбас» – сім (2011-13, 2016-19).
Щоб стати найсильнішим в країні, «Кременчуку» знадобилося 10 років. Клуб був заснований 9 червня 2010 року, а на престол зійшов 20 жовтня 2020-го, із загальним рахунком 4:3 вигравши чемпіонську серію у «Донбаса». По ходу дуелі підопічні Олександра Савицького весь час наздоганяли суперника. Два перші матчі на льоду рідного «Айсберга» вони програли в овертаймах – 4:5 і 3:4, в Дружківці на «Альтаїрі» вирівняли становище (1:0, 3:0), потім знову поступилися 2:3 і все ж схилили шальки терезів на свій бік – 2:1 і 3:2. У вирішальному сьомому поєдинку «золоту» шайбу на 67-й хвилині овертайму закинув російський нападник Микола Кисельов. Заслужена перемога «містян», які були першими і в регулярному чемпіонаті, випередивши «Донбас» на одне очко (96 проти 95). Тепер в колекції «Кременчука» повний комплект медалей національної гідності. У 2016-му і 2019-му команда була бронзовим призером, в 2015-му, 2017-му і 2018-му – срібним.
Національна збірна (футбол)
Головна команда країни змусила своїх численних шанувальників гніватися, рідше (але все-таки!) – радіти і в будь-якому випадку – співпереживати. Вносимо в актив вихованців Андрія Шевченка дебютний виступ в Дивізіоні A Ліги націй, особливо домашню перемогу над іспанцями 1:0, яка опинилася єдиною невдачею «Фурії роха» за два кола в групі. А адже після чотирьох м’ячів у гостях, не кажучи вже про сумний для нас спаринг з французами, збірна немов заново знайшла себе.
Фахівці відзначали не тільки ротацію складу, багато в чому, до речі, вимушену через травми і перебування ряду футболістів на карантині. Видозмінився сам стиль гри, нехай довелося тренерському штабу відмовитися від привабливої по ідеї версії з комбінаційними задумами, підкресленим володінням м’ячем – все це проти грандів «не працювало». Коли ти не пробираєшся на половину поля суперника, то технічні вишукування жодний і не оцінить. І навпаки, вибудовуючи два ешелони оборони, застосовуючи довгі передачі зі створенням вільних зон при контратаках – «синьо-жовті» не просто перехоплювали ініціативу. Вони прагматично надавали на противника тиску, благо атлетизму і швидкостей вистачало.
Тільки так наші примушували опонентів себе поважати. Ми не знаємо, як швидко зуміє закріпитися в основі покоління next. Також залишається загадкою результат апеляції УАФ до Спортивного арбітражного суду Лозанни. Однак те, що Україна має серйозну збірну, – безсумнівно.
«Мотор» Запоріжжя (гандбол)
Піднявся на третю позицію в Лізі чемпіонів, підперши явних фаворитів – іспанську «Барселону» і угорський «Веспрем». Практично хлопці Гінтараса Савукінаса гарантували собі вихід з групи основного раунду в плей-оф. В активі запорожців немислима серія перемог – шість поспіль, з 28 жовтня по 20 грудня.
За осені настрій у запорізькій «торсіди» був не настільки оптимістичним. Але як стало зрозуміло в подальшому, щільні домашні баталії з каталонцями і мадярами і навіть відчутна осічка в датському Ольборзі (в сумі виходило три «бублика» зі старту) використані в ході пошуку своїх кращих рішень. Невидима з трибун і телеекранів робота над помилками принесла свої плоди. Дуже непростих конкурентів – словенський «Целе», хорватський «Загреб» і французький «Нант» запорожці здолали як в чужих стінах, так і в рідному інтер’єрі ПС «Юність». Той випадок, коли ви не даєте збирати очки тим, хто поруч в таблиці.
І не скажеш адже, що на трансфери витрачалися захмарні суми. Важливо, що поповнення потрапляло «в точку». Наприклад, білоруський лінійний В’ячеслав Бохан вписався в ансамбль так органічно, ніби грає за «моторовцев» кілька років. Додав надійності в захисті іспанець Карлос Моліна Козано. Тримали свою планку раніше покликані легіонери – литовець Айденас Малашинскас, мінчани Борис Пухівський і Максим Бабічев, серб Мілош Орбович. Не пошкодували в Запоріжжі й з появою ще одного білоруса – голкіпера Івана Мороза. Ну а коли повернувся до ладу «залізний» страж воріт Геннадій Комок, партнери розправили крила. Слідом за бувалими збірниками України Артемом Козакевичем, капітаном команди Захаром Денисовим, Юрієм Кубатком підтягнулися менш досвідчені Іван Бурзак, Дмитро Горига, Тарас Міноцький та Едуард Кравченко.
Так, під керівництвом Савукінаса немає суперзірок, як у барселонців, німецького «Кіля» або лідера іншої групи польського «Віве Кельце». Але є як мінімум командний стрижень, яким, на думку коуча, вони навчилися «переламувати на свою користь важкі кінцівки ігор».
Жіноча збірна (біатлон)
Традиційно жіноча естафета є тією дисципліною, з якою пов’язані наші головні медальні надії.
Досить згадати золоту для України Олімпіаду-2014 і три поспіль чемпіоната світу: «срібло» в 2017-му, «бронза» в 2019-му і знову «бронза» в 2020-му.
Єдину на світовому форумі в італійському Антхольці медаль Україні принесли 34-річна сумчанка Віта Семеренко, 33-річна тернополянка Олена Підгрушна, 29-річна киянка Юлія Джима і 25-річна сумчанка Анастасія Меркушина, яка отримала квартиру в Хусті і тепер представляє Закарпаття.
Стартовий номер довірили Меркушиній, в штовханині їй зламали лижну палицю, і частина дистанції пішла в пасив. Виникло відставання, Юлія прийняла естафету сьомою і на хорошій швидкості підтягла команду на проміжне четверте місце. Віта зі своїм завданням впоралася, зберігши наші шанси на подіум, і тепер все залежало від Олени.
Як і подобає капітану команди, Підгрушна зуміла скоротити відставання від лідерів. Перемагаючи спазм в животі, Олена фінішувала і знесилено впала на сніг. Кинувши все на вівтар перемоги, вона витягла команду з восьмої позиції на п’єдестал. Браво, Олено! Браво, українки!
Підготували Юрій АЛІН,
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
та Віктор ТАЧИНСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
