Оглядач «Спорт-арени» про ненадійність щоденних медальних розрахунків і про вміння українців здивувати планету. Якщо б наші олімпійці добували в середньому по одній нагороді протягом Ігор за добу, то виправдався б один сміливий прогноз. Можливо, він був би і перевищено. Про 13-15 призових місць сказав напередодні старту відомий політик Микола Томенко. Заодно віце-президент НОК України. Ну, це факт не сюрпризний – у Сергія Бубки бойових заступників аж десять.
Читати цю статтю на русском языке
Однак до екватора змагань в Токіо, тобто, до недільних видів програми 1 серпня, наша делегація трохи запізнювалася – п’ять медалей (0-0-5). Як ви здогадуєтеся, і місце «синьо-жовтих» у комплексному заліку не особливо радувало. Там, як відомо, «править бал» кількість золотих медалей. Так ось, наприкінці понеділка країн, які мали хоча б одного чемпіона, набігло 47, а таких, що поряд з цим переможцем жодного на спідометрі не додають, – вісім.
Нам в той момент можна було чіплятися за авторитетне видання зі штату Вірджинія – USA Today. Воно вибудовує держави-учасниці ОІ (увага!) за сумою появ на подіумі. І коли нашу бронзову традицію розбавив срібним фінішем плавець-стаєр Михайло Романчук, то при шести нагородах ми дуже навіть неслабо підтягнулися. Втім, сталося це пізніше, а я, з вашого дозволу, відзвітуюся рівно за половину днів.
Так ось, з величезною повагою до тих шести українцях (не забудьте про стрілецький мікст!), які дали півдесятка призів, це не втілювало всіх сподівань на далекій батьківщині. Замість емоцій включимо прагматику. Рух України за токійською ярмаркою досягнень підказало згадати моду легкої (можна, як у відомому фільмі – легенький) промисловості Європи: вистрочував підковдри а-ля квадрат. Мабуть, для диванів розміром у футзальні ворота?
Але у нас на Іграх всі ці «чотири ширини» – техніка, тактика, «фізика» і психологія вперто не зав’язуються воєдино. Мав бути підійшов би класичний прямокутник, що націлений вперед і вертикально. Тобто, до чемпіонства. Гадаю, тут необхідний п’ятий елемент – Стратегія, яку змушений писати з великої літери. Для українського здобувача мало триматися серед основних фаворитів, що демонструють приклади Білодід, Рейзліна, Костевич і, зрозуміло, Романчука. Нам слід бути тут і зараз на голову вище за інших, що підпливають і відстрілюються. Просто так жодний не віддасть та не поступиться! Інше питання, як це здійснити.
На мій акуратний погляд, за спиною пані Стратегії має стояти держава. А займатися ліпленням переможців не за три-чотири місяці до відльоту на Олімпіаду (пандемія – виправдання, але не повне!), а всі чотири роки між Іграми. Так, траплялося нам дивувати планету проривами (навскид – гімнаст Валерій Гончаров, лучник Віктор Рубан, його колега, але зі швидкісним пістолетом в руці Олександр Петрів, веслувальниця на байдарках Інна Осипенко-Радомська – тут мова про чотирьох тисячних, виграних її човном в Пекіні-2008, шпажистка Яна Шемякіна).
Такі прізвища, як Серебрянська та Тедеєв, Ломаченко та Усик, Клочкова та Мерлені здаються «більш закономірними». Від чого? Багато в чому завдяки системно звареній «каші» в їх видах спорту тієї пори, з якої витягти вершки набагато реальніше, ніж одиничними порціями. Нині у дзюдоїстів та борців греко-римського стилю така закваска намічалася, а чому у перших не спрацювала на всю міць, треба спокійно розбиратися.
…На десерт – версія спірна, але важлива. Пріоритетна вікова когорта України на Токіо-2020 – це хлопці та дівчата, які народилися в першій половині 90-х. Не секрет, як на початку того десятиліття було з дитячим молочним харчуванням навіть в містах-мільйонниках. Жорсткий дефіцит! Це потім на столичній Оболоні виникло підприємство, що застосовувало технологію Tetra Pak. А до компаній за типом «Агуша» було ще два десятиліття. Можна припустити, що майбутні збірники, а тоді новачки приходили до своїх ДЮСШ, як би м’якше сказати, не цілком вітамінізованими.
Тому й питання: а хто-то всерйоз цю проблему вивчав в Україні? Але в принципі повинен був! Хоча виховання потенційного чемпіона – це не тільки «про смачну і здорову їжу». Є безліч аспектів тренерських, науково-методичних, логістичних. В жодному разі не претендую, щоб нашу смугу прес-служба Міністерства молоді та спорту поклала на письмовий стіл голови профільного комітету Верховної Ради Андрію Кожем’якіну, в.о. директора ДержНДІ фізичної культури Олені Майданюк, директору Українського центру спортивної медицини В’ячеславу Черненку і, власне, своєму міністру Вадиму Гутцайту. Але ж після Токіо розмова на подібних орбітах неодмінно має відбутися.
А поки Ігри тривають. І не виключено, шановний Миколо Володимировичу Томенко ще дорікне мені в скромних запитах. Так я з радістю визнаю його ставку на золоту серію всієї України.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
