Оглядач «Спорт-арени» спробував об’єктивно оцінити участь українських команд в Європейському кубку ЄГФ, перш відомому як Challenge cup.
Власне, з чотирьох посланців нашої країни зійшли з дистанції два – миколаївські панянки та хлопці-одесити. З них і почну по свіжих і прикрим слідах поєдинків ГК «Одеса» проти «Грачаніци».
Зізнаюся, тільки зараз вчитався в назву цього повпреда Боснії і Герцеговини. Їх чоловічий гандбол асоціювався завжди з «Борацом» (Баня-Лука), що колись вигравав Лігу чемпіонів.
Для одеситів сталося таке дежавю їх минулорічної єврокампанії. З вітерцем обійшовши британську «Олімпію», вони спіткнулися в ізраїльському місті Рамат-ха-Шарон на однойменній команді – 28:39 і 25:24. Тепер в цілком домашніх декораціях села Маяки підопічні Михайла Щукіна спершу «потрапили» 22:28, але назавтра героїчними зусиллями позначили реванш (їх влаштував би рахунок типу 31:25, оскільки формально господарем поєдинку №2 були вихованці Даміра Добораця). На жаль, тільки 30:26 і знову «непруха».
В одну мить запитав себе: а з якої радості зобов’язані залізно проходити такого конкурента без серйозного стажу виступів на континенті? Так тут п’ятеро – вихідці з райцентру Іванівка, де є тренер-подвижник Сергій Латушков. Думаю, як мінімум одному його вихованцю Руслану Діякону по плечу дорости до національної збірної. І все ж підбір у Щукіна скромний. З усвідомленням цього факту висунув коучу такі версії: високу майстерність суперника; наші помилки внаслідок хвилювання; нестача пари-трійки виконавців, які пройшли попередні горнила і готових розрулити складну кінцівку.
– Тут нібито «три в одному флаконі», – відгукнувся Михайло Олексійович. – «Грачаніца» – типовий продукт колишньої югославської школи – чітка ігрова дисципліна з методичним кроком до мети всі 60 хвилин. Розбираючи першу гру, пояснив хлопцям, мовляв, так – поступитися не гріх, тільки в «мінус 2», а ніяк не шість! Бувалі «шпілери» в будь-якому єврокубку необхідні як повітря. Не треба двох, знайдіть нам одного. Тільки врахуємо обстановку на дворі…
– Зачекайте, але ось повели ж 23:17 в повторній зустрічі, добийте до дев’яти і курите як то кажуть «Мальборо».
– Згоден, так в цьому ж і заковика! Не треба було з останніх сил нестися, навпаки, заспокоїтися і взяти під контроль. З іншого боку, а ким з резерву могли скорегувати? Підняли з лави аксакала Самолевського, і Костянтин каші не зіпсував. Так само як Ігор Діденко в воротах. А так, лише зв’язкою Віріч-Коваленко тягнути напад проблемно…
Ще нагадав співрозмовнику епізод з неймовірно важким лінійним Дарко Ілічем, який впав, пардон, як мішок, і добив м’яч, не підібраний одеським захистом. Вкрай «шкідливий» гол (26:21), після якого боснійці й спорудили погоню. І все ж побажав пану Щукіну розуміння з боку начальства (він вже це підтвердив) і пошуку найкращих рішень, поки немає коштів для покупки «варягів». Хоча, може, без них є логічніше?
…Знаєте, неспроста ж виніс у заголовок статус «Мотора» як флагмана. Завдання ЛЧ і передбачають поєднання українців з іноземцями, на яких ґрунтується задній ешелон запорізької атаки (зліва направо Пуховський, Малашинскас, Орбовіч), а їх відмінно доповнюють лінійні Бохан і Моліна. Подібний комплект «не загрожує» ані «Одесі», ані «Донбасу», що ще не стартував у поточному євросезоні. І що порадите – не заявлятися? Швидше смикати меценатів і владу регіонів, адже без зміцнення рядів важко брати закордонні бар’єри.
Втім, у «Галичанки-ЛНУ» жодної легіонерки сьогодні немає. Однак з точки зору Віталія Андронова і приводів «опускати планку» – теж. Наскільки показова подвійна перемога в минулий уїк-енд над ЗРК «Куманово» (Північна Македонія)? Запитав наставника, звідки такі різні за сюжетом матчі – 33:17 і 31:26?
– Наш сценарій не особливо змінювався, – відповів Віталій Миколайович. – Просто створивши комфортний запас, ми дозволили собі у другій зустрічі перевірити іншу тактику, перш за все захист 5-1 з Коновалової в ролі хвилеріза. Звідси і щільний перший тайм, але в цілому нитки тримали ми. Розмови про буденність гостей навіть заводити не варто – в Європі смішних команд не залишилося.
– Ви назвали Марину, але крім неї і голкіпера Марії Гладун по суті немає дійсно бувалих гравців. Чи не боязно в нових раундах з юними, де 22-річні Мар’яна Маркевич і Анастасія Мєлєкєсцева ледь не ветерани?
– З кожною грою хочу переконуватися, що дівчата ростуть і додають. Дивіться, ми правим напівсереднім награємо номінально крайню Діану Дмитришин, перевівши звідти Тетяну Поляк на позицію лівого напівсереднього. А там здатна її підмінити Христина Майкут, адже їй всього 17. Щодо Гладун теж справедливо: Маша в звітних іграх не раз виручала, але ж є і Віка Салтанюк.
Важливо підкреслити, що після баталій віце-чемпіонок країни гандболісток «Реала-ОШВСМ-НУК» з «Алі-Бест Местріно» з Італії львів’янки залишилися єдиним аргументом України в жіночих змаганнях-2020/21. Анітрохи не виправдовуючи «корабелів» (ми детально висвітлили ту історію), зауважу: хтось був зацікавлений протягнути італійок далі. Однак «Местріно» банкував не безкінечне.
Опинившись в гостьовому інтер’єрі на дві гри поспіль, гандболістки з Апеннін однозначно поступились хорватській «Локомотиві» – 14:30 і 18:35. Думаю, знайдуться бажаючі провести паралель з суперником галичанок, мовляв, «Куманово» класом нижче, і Львову треба було заявитися в Євролігу – ось там би і перевірити свій потенціал.
Але читачі пам’ятають: Віталій Андронов пояснював вибір на користь колишнього Кубка виклику прагненням дати команді зміцніти, обкатати молодих. А таке неможливо без скільки-небудь тривалої стежки по турніру. До речі, симпатична і амбітна білоруська «Вікторія-Берестє» вирішила – а давай поліземо в другій по ранжиру кубок. Відтепер іменований Євролігою. Що ж, готовий привітати українських повпредів – головного тренера Василя Козара та 20-річну вихованку криворізької спортшколи Зоряну Пташинську. Хоч і на жилах-зубах, але здолали «Істогу» з Косово – 30:33 і 32:28. Як складеться завтра – не знаю. Просто врахуємо, що в Бресті багато, як то кажуть, дорослих гравців, а першим номером стоїть голкіпер недавнього складу збірної РБ Лілія Бурдук, яка пограла і в Лізі чемпіонів.
Друзі, не прагніть підловити автора на забудькуватості. Про те, як під керівництвом Козара двічі галичанки досягали півфіналів в тому самому Кубку виклику, знаю добре. Для чистоти експерименту треба взагалі від’їхати в рік 2008-й, коли в 1/8 фіналу Кубка ЄГФ вони всього м’яч програли норвезькому «Біасену». Причому з тієї скандинавської когорти кілька місяців по тому виникли олімпійські чемпіонки Пекіна. Навскидку – Тоньє Нестволд, Маріт Фрафьорд і Горілл Снорроегген, які повторили зліт в Лондоні-2012, куди прихопили з того ж тронхеймського клубу Каміллу Херем.
Але хохма є в тому, які «багнети» мав Львів, що відомий в згаданому сезоні Валерією Тищенко: Наталія Туркало, Регіна Шимкуте, Вікторія Борщенко, Юлія Снопова, Анастасія Каменщикова, Лілія Артюхович, Ольга Ващук, Анжела Травян (нині Савченко), Тетяна Трегубова, Ірина Глібко, а в воротах Олеся Семенченко з Вікторією Тимошенкової.
Отже, сім років по тому до топ-4 челенджу прибув зовсім інший екіпаж, тільки унікальна Туркало залишилася в строю. І вже порівнюючи варіант-2015, треба перерахувати тих, хто роз’їхався потім – Ірина Стельмах, Олеся Парандій, Тамара Смбатян, Леся Смолінг, Анастасія Баранович, Вікторія Сідлецька, Наталія Сабова, а буквально в це міжсезоння капітан команди Наталія Савчин. Роком раніше у Василя Козара грала і Наталія Воловник. З більш юних відсутні також Софія Давидянц і Наталія Стрюкова. Ви собі уявили масштаб змін? Але нічого. Як бачимо, Андронов в тандемі з Тетяною Штефан продовжують ліпити свою дрім-тім.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
