Минулий коронавірусний сезон став не тільки самим довгим, але і останнім з дванадцятьма учасниками, серед яких один так і не дійшов до фінішу.
На жаль, цією командою виявилися «Карпати». Прем’єр-ліга продовжує втрачати клуби, які були її візитною карткою – «Кривбас», «Металіст», «Дніпро», донецький і запорізький «Металурги», «Арсенал», «Чорноморець»… У цьому році дійшла черга і до флагмана західноукраїнського футболу.
«Карпати» самі себе руйнували протягом останніх десяти років. І пандемія в їх сумної історії ні до чого. На поле та в клубних коридорах гриміло 12 балів за шкалою Ріхтера. Землетрус провокували всі без винятку. Вболівальники майже на кожному матчі «Карпат» скандували «вівці» і «ганьба», геть забувши про своє призначення вболівати та підтримувати. «Футбольна команда, як красива жінка. Якщо ви не нагадуєте їй про це, вона забуває, що вона красива», – якось сказав Арсен Венгер. У Львові не нагадували.
Колишній почесний президент «Карпат» Петро Димінський давно в бігах, співвласники клубу живуть в різних вимірах, чіткого плану розвитку немає, бродіння, хитання, кадрова чехарда – при бажанні можна назвати ще десяток підземних поштовхів, які і привели до катастрофи. Красива ігрова форма команди була заліплена спонсорською рекламою, а клуб виявився голий як сокіл.
Другим і останнім невдахою чемпіонату вважаю «Динамо». Срібні медалі та Кубок країни – трофеї серйозні, але вимучені. До того ж друге місце для киян завжди вважалося провалом. А тут ще цілий букет клубних антирекордів: за набраними очками, кількості поразок, пропущених м’ячів і відставання від чемпіона. Кожен четвертий матч програний, гра команди не поставлена, з 65 голів 10 забиті з пенальті, і усі дуелі з «Шахтарем» в рамках Прем’єр-ліги завершилися «бубликами». Звідси нерви, постійне невдоволення, пошуки ворогів, претензії до суддів з арбітражу та навіть їх поведінки в побуті…
Всім іншим командам гріх скаржитися на минулий сезон. У тому числі і аутсайдерам – «Олімпіку», «Ворсклі» і «Львову», який, до речі, рік тому грав у першій шістці. Донеччани та галицькі «містяни» незрозуміло чому роблять ставку на фахівців з Вірменії та Кавказу, хоча у Львові є набагато краще і досвідченіше, в силу багатьох обставин, в тому числі кадрового потенціалу та тренерської чехарди, просто не могли виступити краще, а полтавчани вигребли з самого дна. У десяти поспіль осінніх матчах – з 6-го туру по 15-й – «Ворскла» набрала всього одне очко, а закінчувала сезон в фіналі Кубка України. Звичайно, 10-е місце – це не третє в позаминулому чемпіонаті, але в будь-якому випадку Юрій Максимов вивів футболістів з коми.
З невеликим застереженням повинні бути спокійні за минулий сезон «Дніпро-1» та «Маріуполь». Так, при певному збігу обставин хтось із них міг виявитися в топ-шістці. Але об’єктивно й ті, й інші зайняли свої позиції, де сім або вісім – не має значення. Обидві команди грали в європейському плей-оф, що для дебютанта є вже успіх, а «Маріуполь», який тільки віддає і натомість не отримує рівноцінні фігури, навіть в фіналі. Дмитро Михайленко створив хороший плацдарм для подальшого просування спортклубівців вгору, в свою чергу Олександр Бабич вичавив з азовської команди максимум.
«Олександрія» повторила свій «бронзовий» результат, знову набравши 49 очок, проте злетіла з п’єдесталу. Тільки в те, що трапилося, думаю, більша заслуга суперників, що потужно зіграли, ніж провина «містян». Так що Володимиру Шарану та його підопічним поставимо маленький «мінус» з побажанням додавати в медальній групі. Зимувати олександрійці пішли на відстані трьох очок від «Динамо», що йде другим (відповідно 33 і 36), а закінчили з відставанням в 10 і при цьому максимально швидко вибули з числа претендентів. Повторилася ситуація попереднього сезону. Восени 2018-го «містяни» взяли 36 очок, а навесні 2019-го тільки 13 (зараз – 33 і 16). Зрозуміло, що в першій шістці особливо не розживешся, але все одно різниця суттєва. Найглибший спад «Олександрія» пережила в червні, коли програла чотири матчі поспіль із загальним рахунком 5:15. Це і є той самий «мінус».
Команди, що зайняли місця з другого по четверте, розташувалися на відстані одного і двох очок один від одного. Азартна і закручена до межі срібна інтрига розчарувала на останньому колі. Розв’язка вийшла прісною і змастила всі враження від запаморочливої гонки. Судячи по турнірній таблиці, інтрига була. Однак фінішний віраж медального пелетона дає привід в цьому засумніватися.
«Зоря» могла, але не зробила замах на друге місце «Динамо», в свою чергу «Десна» могла, але не зробила замах на «бронзу» луганчан. Не покидає відчуття, що такий розклад в цьому тріо всіх влаштував. Особливо здивувала поведінка киян. Гаразд, що Віктор Скрипник схопив за горло «бронзову» синицю та не зазіхнув на журавля в небі. А кого схопили динамівці, що так благодушно дозволяли «Колосу» забивати в ситуації, коли була реальна загроза зірватися на третю сходинку? Знали, що не впадуть? Або вони дійсно настільки слабкі, що на своєму рідному стадіоні не в змозі зіграти хоча б унічию з дебютантом з села, якому абсолютно нічого не потрібно було в турнірному плані? Чомусь не віриться.
Позбутися від епіклеси «вічно других» президент «Динамо» Ігор Суркіс вирішив за принципом «клин клином вибивають», закликавши під свої знамена колишнього полководця «Шахтаря» Мірчу Луческу. І без того непрості взаємини між двох клубів перейшли в категорію «Війна богів».
Але це буде в серпні й далі. А в липні сталося те, що у нас відбувається останні чотири сезони – як зимують команди, так і закінчують чемпіонат. У всіх випадках при 12 учасниках «призова» осіння трійка фінішувала в тому ж порядку. Цікаве сталість.
Медаль і груповий турнір Ліги Європи зробили щасливою «Зорю», яка після «бронзи»-2017 щороку опускалася на одну сходинку в турнірній таблиці. Віктор Скрипник з першого заходу повторив трирічної давності успіх команди, при цьому перекривши всі цифри свого попередника Юрія Вернидуба: очки – 58 і 54, перемоги – 17 і 16, голи – 50 і 45, пропущені м’ячі – 29 і 31. Щоправда, відразу після фінального свистка ключові гравці «Зорі» роз’їхалися по містах і країнах. І не за мільйони. На сильних виконавців коштів точно не вистачить, як не вийде швидко компенсувати втрату Михайличенка, Чеберка, Тимчика та Лєднєва. І визначення «Зорі» як «третьої сили», яка здатна знову навести шереху в чемпіонаті, викликає сумнів. А поки команда купається в променях бронзового тріумфу.
Дуже задоволена «Десна». Ще б пак – четверте місце і єврокубки на другому році елітної історії клубу. Підопічні Олександра Рябоконя показали дуже добротний футбол та рівний хід практично на всій дистанції. Винятком виявилася фінішна пряма, коли вперше в чемпіонаті вони провели три матчі без перемог. Також варто згадати, що «Десна» подарувала чемпіонату одного зі своїх героїв – Олександра Філіппова. Жодному не відомий досі нападник став другим у списку бомбардирів і встановив «вічний» клубний рекорд результативності – 16 голів.
На сьомому небі від щастя шостий в підсумковому рейтингу «Колос». Ковалівці йдуть з випередженням графіка «Десни» – в Європу вони потрапили відразу після першої ліги. Темпи вражають, але тут на користь команди Руслана Костишина зіграла схема проведення чемпіонату. За іншою формулою на такий ривок могли піти роки або десятиліття. Втім, свій шанс ще треба використовувати. Дебютанту вищого дивізіону це вдалося.
Підсилює враження від успіху «Колоса» той факт, що колектив з мікроскопічного села на Київщині обставив такі міста, як Дніпро, Полтава, Львів, Маріуполь, і завдав приголомшливий ляпас «Динамо» в резиденції столичного гранда. В якій лізі команда з Ковалівки гратиме через пару років, неважливо. Ми говоримо про сьогоднішній день.
«Шахтар» у вітчизняній Прем’єр-лізі стоїть осібно. Зміна тренера абсолютно не відбилася на грі та силі «гірників». У двох останніх чемпіонатах вони виступають як би поза конкурсом. Бувають складні матчі, трапляються поразки, але в цілому перевага «Шахтаря» над усіма не викликає сумнівів.
Може, проти Луческу команді Луїша Каштру буде важче?
Едуард КИСЕЛЬОВ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
