В умовах гострої кадрової кризи збірна України зазнає одне фіаско за іншим.
Україна – Німеччина – 1:2 (0:1).
Голи: 0:1 Гінтер, 20, 0:2 Горецка, 49, 1:2 Маліновський, 77 (з пенальті).
Україна: Бущан, Караваєв, Забарний, Миколенко, Соболь, Сидорчук (Макаренко, 84), В. Коваленко (Шапаренко, 77), Маліновський, Циганков (Зубков, 69), ЯРМОЛЕНКО (Марлос, 69), Яремчук.
Німеччина: НОЄР, Рюдігер, Зюле, Гінтер, Клостерманн (Емре Джан, 90), Кімміх, Кроос, Гальстенберг, Горецка, Дракслер (Вернер, 80), Гнабрі (Гаверц, 90).
Попередження: Маліновський, 41, Кроос, 53, Гінтер, 84.
Суддя: Грінфельд (Ізраїль).
10 жовтня. Київ. НСК «Олімпійський». 17 573.
Едуард Кисельов з Києва
Напередодні матчу з німцями обстановка в таборі збірної була гнітючою. З одного боку – епідемія травм і коронавірус, з іншого – моторошний цейтнот, з третього – гучне фіаско на «Стад де Франс», яке майже в два рази посилило відлуння негостинного Мадрида. Разом – 1:11 в двох матчах, де нам забивали всі, кому не лінь. У тому числі 17-річні пацани – іспанець Ансу Фаті і француз Едуарду Камавінга. Це – до розмови про дебютантів та необстріляних молодиків.
Легко здогадатися, в якому стані перебували тренери і футболісти збірної України після таких дзвінких ляпасів. А на носі – Німеччина. Звичайно, нашому брату журналісту і вболівальникам добре говорити про характер, силу духу і мужність. Але як бути, якщо в тебе оселилися страх і невпевненість, а суперники реально сильніше?
Була надія, що підопічних Андрія Шевченка надихнуть вболівальники, які вперше в цьому році прийшли на матч збірної. Навіть в безнадійні моменти гри публіка відчайдушно підтримувала нашу команду. Але свій бойовий дух «синьо-жовті» продемонстрували лише в заключні чверть години. До того ж дику помилку допустив Бущан. Після його ляпсусу рахунок став 0:2, і ми остаточно втратили і без того слабку надію на позитивний результат. Так, Георгій потягнув кілька «мертвих» м’ячів і врятував збірну від чергового розгрому, але, як відомо, роботу воротаря оцінюють не за кількістю відбитих ударів, а за кількістю пропущених голів. А другий, він же ключовий – цілком на його совісті.
Співчуваю Бущану і аплодую численним сейвам голкіпера, але амністію за жахливий «самостріл» на 49-й хвилині він не заслуговує. Хоча думки з цього приводу розділилися. Зокрема, після матчу один репортер наполегливо вимагав у Андрія Шевченка визнати Бущана найкращим у складі збірної України. А інший ані в тин ані в ворота згадав світлу пам’ять Лобановського і його знамениті ттд. Мовляв, іноді Валерій Васильович ділився з журналістами потаємними цифрами, а чи слабо їх озвучити Шевченку? Андрію Миколайовичу було не до сміху, але він ледь стримався. І відповів, що в ХХI столітті такі дані вже ні для кого не секрет і доступні будь-якому користувачеві інтернету.
Смію стверджувати, що ттд гравців збірної України «тостуючому» були до лампочки. Тут питання з підступом – явне протиставлення двох видатних особистостей з показовим виділенням власної симпатії та антипатії. Те ж саме стосується і зустрічного «позову» по Бущану. До честі Шевченка, він виявився вищим усього наносного і сплаченого.
Взагалі, у мене склалося стійке переконання, що дехто з київських журналістів хворіє не стільки за збірну своєї країни, скільки за нинішніх та колишніх гравців «Динамо» в синьо-жовтій формі. А Шевченка, який подарував «біло-блакитній» торсиді незабутній 1999 рік, зберігачі ідеологічних «скрепів» розлюбили тільки за те, що перед розгулом коронавіруса він віддавав перевагу футболістам «Шахтаря».
Серед 15 хлопців, які боролися з бундестімом, тільки п’ятеро ніколи не носили на грудях знамениту літеру «Д». Це ті, які потрапили до старту, Соболь, Маліновський, Коваленко, а також ті, які вийшли на заміну, Марлос і Зубков. Троє є вихідцями з «Шахтаря», двоє – нинішні представники донецької команди. Чим вони завинили перед «елітними» столичними публіцистами, які своїми опусами засмічують мізки довірливим читачам? Та всім! І насамперед «неправильним» походженням. На щастя, таких «акул пера» незначна меншість. На жаль, справу свою вони добре знають. І це зовсім не дурниця.
А тепер – на полі. Цілу годину нам нічим було пишатися. Збірна України стояла у своїх володінь, боязко біглі вперед і взагалі показала архаїчний футбол. Безумовно, ми були не в оптимальних кондиціях і не в найсильнішому поєднанні. Проте при великому дефіциті кадрів проти бундестіму вийшло чимало заслужених гравців. Але повести за собою команду виявилося нікому. Набагато більшого ми очікували від Андрія Ярмоленка, якому партнери довірили капітанську пов’язку. Однак наш англійський «молотобоєць» не виявив лідерських якостей, а по грі й зовсім був гіршим.
Втім, поділ на кращих і гірших в конкретному матчі навряд чи є доречним і правильним, оскільки вся команда грала неважно. І цифри тому «свідки». Німці завдали 18 ударів по воротах Бущана і 13 – у створ, ми – дев’ять (три) і при цьому не подали жодного кутового! І це – вдома перед своїми вболівальниками (суперники виконали сім корнерів). Але найгіршим є те, що українці добровільно залишилися без м’яча і не особливо прагнули їм заволодіти. Наче не знали, що робити далі. Підопічні Йоахіма Лева безтурботно накатали 73 відсотки ігрового часу, наші на нервах – 27. Суперника ми не пресингували, а тільки зустрічали. І зустрічали м’яко. Німці захопили середню зону практично без бою. Звідти Кроос і Кімміх запускали по флангах Гальстенберга або Клостерманна, а ті «вантажили» в штрафну. Як правило, верхи – в повітрі німці дадуть фору навіть британцям.
Взагалі, нічого видатного бундестім не показав. І швидкості були помірні, і тиск на наші ворота щадним. А ось культура поводження з м’ячем вразила. Німці зробили 542 пасу при мізерному відсотку браку – всього дев’ять (багато в чому завдяки пасивності українців). У нас же кожна четверта з 210 передач не знаходила адресата. Як бачимо, Лев мав всі підстави сказати, що у збірної України не було шансів обіграти його команду.
Безумовно, жахи Мадрида і Парижа не пройшли для нас безслідно. З самого початку складалося враження, що підопічні Шевченка згодні й на «почесну» поразку. Спонтанний момент на 21-й хвилині, коли з півкола холостий постріл зробив Яремчук, – ось і всі наші досягнення в атаці до перерви. У свою чергу німці неквапливою ходою могли забити не один гол. Бущан насилу витягнув з-під поперечини «гарячу цеглу» від Йозуа Кімміха, потім якимось дивом зреагував на удар в упор Сержа Гнабрі, який в падінні головою замикав подачу того ж Кімміха, а Тоні Кроос трохи недокрутив в «дев’ятку». За «дрібниць» в нашому штрафному було ще кілька «пожеж», але ми якось їх погасили. І пропустили тільки раз. На 20-й хвилині у Нікласа Зюле абсолютно випадково вийшло зіграти п’ятою на Рюдігера, той з Соболем на плечах закрутив віраж в штрафний і зробив простріл уздовж воріт. Гнабрі по м’ячу не влучив, але потрапив Маттіас Гінтер, якого не встиг заблокувати Караваєв.
На відміну від гостей, що вільно розгулюють по нашим володінням, господарі максимум доходили тільки до штрафного. З останньої третини поля ми били всього двічі – з пенальті і на 60-й хвилині. До речі, якби Циганков, якого фактично один на один вивів Маліновський, вдарив би трохи сильніше, цього мінімуму могло вистачити для нічиєї. Однак Віктор лише «погладив» м’яч, який став легкою здобиччю Мануеля Ноєра.
У дебюті другого тайму «погладив» м’яч і Бущан. З правого флангу Лукас Клостерманн зробив простенький закид на кут воротарського, Бущан вирішив ловити, хоча міг зіграти кулаком, і впустив м’яч прямо на голову Леону Горецке. Дурніші гол не придумаєш – 0:2. Через кілька хвилин Бущан парирував «смертельні» удари в упор Дракслера і Клостерманна, тільки історію вже не переписати.
З виходом на поле Зубова і Марлоса українці додали в креативі та агресії. Не так, щоб Німеччина здригнулася, але це було хоч щось. А на 77-й хвилині Зюле, який безпардонно підкатів до ніг Яремчуку, подарував нам пенальті. Маліновський впевнено переграв Ноєра і подарував нам ще більше – надію. Вболівальники гнали команду Шевченка вперед, проте німці були ближчими до того, щоб забити третій гол, ніж ми – другий. Гнабрі, який в попередніх 13 матчах за бундестім відзначився 13 разів, втік один на один, але програв дуель Бущану, якій із запізненням зловив кураж…
Активна кінцівка укупі з «почесним» рахунком злегка скрасили відверто слабку гру «обмеженого контингенту» збірної України. Внутрішньо ми були готові до поразок від грандів світового футболу, але не до таких безславних. Як завжди будемо вірити в краще.
Після матчу
Великий дефіцит у всьому
Андрій Шевченко в усіх відношеннях позитивна людина. Навіть після великих невдач він намагається зберігати спокій і не посипає голову попелом.
– Найпозитивніший момент – повернення глядачів на трибуни. Футбол з уболівальниками та без них – абсолютно різні речі. Сьогодні ми не тільки відчували, але і чули їх підтримку. Що стосується гри, то мені була дуже приємна реакція команди на поразку від Франції. Програти 1:7 – дуже болісно, і ми багато говорили з хлопцями про це. У матчі з Німеччиною вони повністю виконали установку. Ми трохи змінили модель нашої гри, у нас просто немає іншого вибору, зважаючи на те, з якими командами ми зустрічаємося. Тим більше, що у нас виникли великі кадрові проблеми. Проти Німеччини вийшли фактично дебютанти: на такому рівні в офіційних матчах багато хто грав перший раз. І ці хлопці себе проявили дуже добре. Я задоволений, що хлопці прислухалися до тієї тактики, яку ми вибрали на цей матч. Нам потрібно було балансувати, діяти з великою кількістю переміщень і пресингу. Все це хлопці виконували. А пояснити таке за один день непросто.
– Чого ви чекаєте від збірної в цій Лізі націй?
– Ще перед початком сезону я озвучив наші цілі. Для мене ця Ліга націй – підготовка команди до відбірного циклу чемпіонату світу-2022 і на фінальну частину чемпіонату Європи. Якщо ми зможемо затриматися в дивізіоні «А», виступаючи в такій групі, це стане чудовим результатом. Тут слід враховувати не тільки рівень суперників і наші травми, а також ковід, який косою пройшовся по українським командам. Все це дуже сильно впливає на якість гри збірної. Ми не маємо в своєму розпорядженні таку обойму виконавців, як Німеччина і Іспанія. За інтенсивністю та швидкісний роботі наші найкращі клуби – «Динамо» і «Шахтар» – абсолютно не можуть зрівнятися з топ-чемпіонатами Європи. А це важливий критерій. Нам потрібен сильний чемпіонат, щоб футболісти грали на більш високому рівні та інших швидкостях. У сучасному футболі це має дуже велике значення. Якщо у нас випадають пару чоловік, нам вже складно щось змінити. А про що говорити, якщо випали відразу десять гравців? Повторюся: я свідомо залучив молодих хлопців. Ми створюємо конкуренцію. Може, в найближчому майбутньому хтось із цих хлопців займе місце в основному складі збірної України.
– Ви згодні з тим, що Бущан був одним з кращих в складі нашої збірної, незважаючи на його прикру помилку?
– Ми завжди підтримуємо футболістів, які помиляються. Від помилок ніхто не застрахований. Бущан дуже добре впорався з нервами та кілька разів виручив команду.
Головний тренер збірної Німеччини Йоахім Лев був лаконічним і категоричним:
– Задоволений і результатом, і грою. У збірної України хороша команда, але сьогодні у неї не було шансів нас обіграти. Ми йдемо своєю дорогою і впевнені в обраному напрямку. Матч в Києві показав, що у нас все виходить.
Цифри і факти
- Збірна України зазнала третю поразку поспіль (Іспанія – 0:4, Франція – 1:7, Німеччина – 1:2) і вперше в рамках Ліги націй програла на своєму полі (в четвертій грі).
- Німеччина перервала безпрограшну домашню серію збірної України з десяти матчів (одна нічия і дев’ять перемог, в тому числі п’ять поспіль), а також здобула свою першу перемогу в Лізі націй (з сьомої спроби).
- Руслан Маліновський забив шостий гол за національну команду (в 31 грі).
- Віталій Миколенко провів 10-й матч за збірну, Олександр Караваєв – 25-й, Сергій Сидорчук – 30-й, Андрій Ярмоленко – 90-й (вище стоять Олександр Шовковський – 92 гри, Андрій Пятов – 95, Олег Гусєв – 98, Руслан Ротань – 100, Андрій Шевченко – 111 і Анатолій Тимощук – 144).
- За кількістю ігор у керма збірної України Андрій Шевченко наздогнав свого попередника Михайла Фоменка – по 37. Більше тільки у Олега Блохіна – 64 матчі.
- Збірні України та Німеччини зіграли сім разів: +0=3–4, м’ячі – 6:14.
- Збірна України провела 269-й матч: +123=74–72, м’ячі – 373:268 і 37-й – під керівництвом Андрія Шевченка: +20=9–8, м’ячі – 54:40.
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
