Цими днями Міжнародна федерація хокею (ІІХФ) має назвати місце або місця проведення чергового чемпіонату світу в елітному дивізіоні.
Наші читачі напевно в курсі, що спільна заявка латвійців з білорусами нещодавно зазнала «скорочення» з огляду на відомі події в Мінську та інших містах РБ. Акції протесту і численні затримання демонстрантів настільки стривожили рульових цього виду спорту, що вони не могли не порахуватися з думкою цілого ряду країн, чиї збірні візьмуть участь в прийдешньому форумі на стику травня-червня.
Але тут необхідно розмежувати Захід з одного боку і, припустимо, російське сприйняття, з іншого. Зрозуміло, їх політики і хокейні зірки (наприклад, Олександр Кожевников і Андрій Назаров) висловили незгоду, розцінюючи таке рішення як санкції на адресу Білорусі. Інша справа, що теза «спорт поза політикою» сьогодні точно не працює. І звичайний вболівальник мінських «Динамо» і «Юності», солігорського «Шахтаря», гродненського «Німану» відчуває себе обійденим. Наше видання аж ніяк не майданчик для обговорення легітимності обрання президента сусідньої країни. Та й глава ІІХФ Рене Фазель, з яким автор цих рядків знаком, повірте, дуже хотів зберегти за Білоруссю мандат ЧС через сім років після вдалого попереднього досвіду.
Але тут позначився серйозний тиск тих же скандинавських країн на ІІХФ. Якщо вже один із заступників шановного швейцарця, фін Калерво Куммола знайшов таке пояснення: «Це було необхідне рішення з міркувань безпеки. Вважаю, ніхто не виграв. Білорусь – велика хокейна держава. Шкода, що ситуація складалася таким чином». З ним солідарний співвітчизник, головний тренер їхньої збірної Юкка Ялонен (в його колекції два світових золота-2011 і 2019): «Для іміджу хокею дуже здорово, що було прийнято рішення не їхати в Білорусь».
…Відверну вас на один-два абзаци – подумаємо разом не про те, як і чому забрали у сябрів льодовий «мундіаль», але про те, завдяки чому вони отримали подібний бонус. Та тому, що присутня сучасна інфраструктура, і хокей крім традицій має фінансову підтримку. Так, нині, якщо прислухатися до тамтешнього Фонду спортивної солідарності, зокрема, до триразової олімпійської медалістці з плавання (2012 і 2016) Олександри Герасімени, то не все однозначно всередині країни: «Найголовніше, на що ми спиралися при лобіюванні перенесення хокейного чемпіонату з Мінська, – це бажання білорусів. Згідно з опитуванням на верифицированій платформі «Голос», більше 90 відсотків людей, які взяли участь в голосуванні, заявили, що не готові зустрічати чемпіонат світу в Мінську в нинішніх обставинах».
До чого веду? Порівняно недавно мсьє Рене був у Києві на юніорському «світі», дав прес-конференцію. А я візьми і запитай: посприяла би ІІХФ в будівництві нової арени, щоб Україна також зуміла запросити топ-чемпіонат до себе. Навряд чи у всесвітнього хокейного штабу є така стаття витрат. Та й президент ФХУ Анатолій Брезвін не забарився сказати, що нам треба розраховувати на свої можливості. Але метою питання було звернути увагу на відсутність у нас і натяку на 14-тисячний Палац спорту, яким можуть похвалитися і Мінськ, і Рига.
Так, Фазелю з товаришами не позаздриш. Їм необхідно вибрати одну з трьох версій (цитую): «… тільки в Латвії, або в Латвії та Словаччині, або в Латвії та Данії. Коли отримаємо цифри і проаналізуємо всі аспекти, відразу ж приймемо рішення – до кінця січня». Впевненість шефа латвійської федерації Айгарса Калвітіса прийняти весь обсяг ЧС, звичайно, підкуповує. Однак зведення ще однієї, чисто тимчасової арени на берегах Даугави з поправкою на каверзи погоди куди більший ризик, ніж делегування іншої половини турніру Братиславі або Гернінгу.
Ви маєте право застосувати приказку «Ех, нам би їхні турботи!». Начебто, логічно. Хоча не повинні ж українські майстри шайби завжди відчувати нерозділене кохання, як у пісні про вулицю Зарічну на вірші Олексія Фатьянова? Що ж, в черговий раз зловимо ЧС тільки на телеекрані.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
