Останній раз «Динамо» вигравало національний Кубок п’ять років тому, «Ворскла» – одинадцять.
У кожного фіналу своя історія, кожен унікальний, і майбутній – не виняток. Вперше вирішальна гра пройде без глядачів, але з ВАРом. Нинішня вивіска – вже 17-й варіант фінальної пари, а фінал – найпізніший у вітчизняній історії. Раніше почесний трофей розігрували влітку тільки один раз – 4 червня 2015 року на столичному НСК «Олімпійський». У тому скандальному поєдинку зі зламаними воротами, пожежами і вибігання київських «ультрас» на поле динамівці обіграли «Шахтар» в серії післяматчевих пенальті, і це, до речі, їх останній на даний момент Кубок України.
Окремої розповіді заслуговує і зміна місця проведення цьогорічного фіналу. Маршрут розташований по трьом містам, а на «спідометрі» в цілому набігло 1300 кілометрів. Спочатку гра повинна була відбутися в Тернополі. Наприкінці травня через несприятливу епідемічну ситуацію в регіоні матч віддали Львову. А 26 червня по тій же причині «переграли» на Харків, де і коронавірус не так лютує, і річки з берегів не виходять.
Шлях на «Металіст» для обох команд склався по-різному. «Ворскла» починала з Віталієм Косовським, закінчує з Юрієм Максимовим, який очолив команду в середині листопада. Всі три матчі полтавчани провели на виїзді, в кожному забивали по одному голу, причому два з них – з 11-метрових («Десні» і «Маріуполю»), але цього мізеру виявилося досить для перемоги. Найважче «ворсклянам» довелося у півфіналі, де справа дійшла до пенальтійної серії. На березі Азовського моря воротарський подвиг здійснив Павло Ісенко. За 30 секунд до фінального свистка 16-річний голкіпер змінив в «рамці» Дмитра Різника і, відбивши три удари з «крапки», став героєм не тільки Полтави, а й усієї країни.
«Я не здивувався щодо виходу «Ворскли» у фінал, тому що з командою працює мій вихованець Юра Максимов. У той же час було передчуття, що виграють господарі – все-таки вони грали вдома. Такий шанс буває раз в житті, і маріупольці його упустили. Тому трошки засмучений. Але радий за «Ворсклу», – випробував двоїсті почуття Микола Павлов, який 11 років тому привіз в Полтаву Кубок України, а ще сто років працював в Маріуполі, де і закінчив свою тренерську кар’єру.
Динамівці два перші матчі провели вдома, і обидва – з додатковим часом. У поєдинках з «Шахтарем» (2:1) і «Олександрією» (1:0) вирішальними стали голи Дениса Попова і Віктора Циганкова майже в один час – відповідно на 110-й і 106-й хвилинах. Поїздка в Минай для киян виглядала формальністю. У цьому матчі «особливі кубкові закони» не спрацювали – клас команд був непорівнянний в тій же мірі, як і в торішньому фіналі, де зійшлися «Шахтар» і «Інгулець».
Для «Динамо» і «Ворскли» це другий титульний поєдинок один з одним – в липні 2009-го суперники рубалися в матчі за Суперкубок України на «Ювілейному» в Сумах. Як і зараз, тоді безперечними фаворитами вважалися кияни, але дуже довго доля трофею висіла на волосині. 120 хвилин пройшли без голів, а післяматчеві пенальті краще виконали підопічні Валерія Газзаєва. Вони били без промаху, а в команді Миколи Павлова тоді не було Павла Ісенка – на той момент герою маріупольського півфіналу ще не виповнилося шість років. Удар Філіпа Деспотовського відбив Олександр Шовковський, а постріл Арменда Даллку прийшовся в поперечину. В результаті щасливий квиток витягли кияни – 4:2.
Одинадцять років тому в Полтаві була відмінна «банда». Думаю, навіть сильніше тієї, яка два роки тому взяла «бронзу». У 2009-му «Ворскла» завершила чемпіонат п’ятої при рівній кількості очок з донецьким «Металургом», що опинився вище за додатковими показниками. Втім, головним було не це, а кубковий тріумф полтавчан. За півтора місяці до Сум вони обіграли свіжоспеченого володаря Кубка УЄФА «Шахтар» завдяки голу Василя Сачка на 50-й хвилині. З того складу «Ворскли» в команді залишився тільки Володимир Чеснаков – на «Дніпро-Арені» нинішній капітан полтавчан відіграв «все 90». Ну і звичайно тренер воротарів Сергій Долганський – той самий, який готував Ісенка до подвигу в Маріуполі.
Дивно, але і в розпорядженні Олексія Михайличенка є тільки один футболіст, який тримав в руках Кубок України. У переможних для «Динамо» фіналах-2014 і 2015 з «Шахтарем» відповідно п’ять та 100 хвилин провів на полі Сергій Сидорчук. А ось сам Михайличенко такого щастя не зазнав. У 2002-му, на 18-й день самостійної роботи з «Динамо», наступник Валерія Лобановського в драматичному фіналі з овертаймом програв 2:3 «Шахтарю» Невіо Скали.
У поточному розіграші Михайличенко взяв у «гірників» реванш за стару образу і тепер зробить другу спробу підкорити кубкову вершину. Сьогодні, щоправда, в його розпорядженні немає зірок рівня Шовковського, Белькевича, Шацьких, Гусіна, Ващука, Несмачного, Лакі Ідахора, Гавранчича, Черната і Гіоане, але і суперник не може похвалитися гучними іменами та успіхами.
В принципі, фінал видається приблизно рівним по силам, хоча суперники займають діаметрально протилежні місця в турнірній таблиці. З приходом на тренерський місток Максимова «Ворскла» заграла і швидше, і впевненіше. Чотири з половиною місяці тому, 22 лютого, на своєму полі динамівці лише в компенсований час схилили шальки терезів на свою користь. На початку другого тайму команди обмінялися голами (Буяльський, 50 – Степанюк, 63), а триочковий удар Вербич завдав на 90+1-й хвилині – 2:1. А за тиждень полтавці сенсаційно обіграли «Шахтар», результатом і грою довів, що в порівнянні з осінню минулого року серйозно наростили м’язи.
Безумовно, ставки на перемогу в Харкові у «Динамо» вище, але навряд чи «Ворсклу» можна зарахувати до розряду андердога. Принаймні не маю сумніву в тому, що кияни мають гарненько побігати за Кане, що розігрався. «У кубкового турніру свої закони. У 2009 році більшість віддавала перевагу «Шахтарю», однак кубок поїхав до Полтави. Відчуваю, що 8 липня також буде дуже цікаве протистояння», – поділився своїми думками Максимов, якого очікує перший тренерський фінал.
Як гравець Юрій Вільйович завоював кубки двох країн. Майже чверть століття тому, в 1996-му, Максимов допоміг «Динамо» Йожефа Сабо обіграти в фіналі вінницьку «Ниву» Сергія Морозова. І в тому матчі разом з Сергієм Ребровим розписався в воротах Володимира Циткіна (2:0). Через три роки вже в рядах «Вердера» Максимов взяв Кубок Німеччини в битві з «Баварією». І знову забив гол у фіналі.
Поки що в тренерському суперництві харківських дуелянтів нічия – їхнє перше побачення завершилося на користь Максимова. 17 листопада 2012 року в Донецьку керований ним «Металург» з рахунком 1:0 обіграв «Динамо», на командирському містку якого в той день Михайличенко підміняв Олега Блохіна, який захворів.
На поле корінний киянин і уродженець Херсона перетнулися лише раз і при цікавих обставинах. Сталося це 28 жовтня в Мінську під час товариського матчу збірних Білорусі та України (1:1), які тоді очолювали Михайло Вергеєнко і Микола Павлов. На 68-й хвилині Максимов, який виступав тоді за «Дніпро», замінив Михайличенка, що грав за шотландський «Рейнджерс». Рокіровка виявилася вдалою – через 10 хвилин нинішній наставник «Ворскли» пробив Юрія Шантолосова і врятував нашу команду від поразки.
Хто тоді міг знати, що через 28 років футбольне життя зведе Михайличенка і Максимова в фіналі Кубка України…
Едуард КИСЕЛЬОВ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
