Поки європейський шкіряний м’яч на вимушених канікулах, саме час поміркувати на дивані. А вже для теоретиків конспірології поле діяльності ширше трьох полів футбольних. Та невже ви не в курсі, що якщо «раптом» не стануть догравати чемпіонат України, так вже кимось вирішено залишати «Карпати» в УПЛ? І про те, кого піднімати з першого дивізіону, теж не знаєте? Дивно!
Ось у сусідній Білорусі загроза майбутнього вильоту замаячила над найтитулованішим в їх історії мінським «Динамо», який встиг програти три стартові матчі з чотирьох. На форумах закликають швидше зняти Сергія Гуренка мало не з «вовчим квитком». При тому, що мова про людину, який працював усі 80 ігор за свою збірну разом з трьома десятками виходів в футболці «П’яченци» і сяк раз 260 за «Локо» із Черкизова (чемпіон РФ 2004-го).
Однак офіс клубу не кинувся до контратаки, дорікаючи когось із «динамофобів» у замовних діяннях. Як версію: у мінчан є посадові особи, що здатні регулювати подібні виклики. Наприклад, гендир столичного «Динамо» Андрій Толмач відомий не тільки як нападник «Зірки-ВА-БГУ», потім футзаліст «Моноракурса» і коуч «Столиці» в жанрі «міні». Як з’ясувалося, Андрій Валерійович добрих десять років відслужив в прокуратурі. Думаю, старші колеги йому пояснили нетлінний принцип їх системи – головне під час слідчих дій не вийти на самих себе.
Втім, нове, як відомо, це добре забуте старе. Змінюються лише об’єкти вивчення. До кожної більш-менш значимої команді вищої й першої союзних ліг був відряджений співробітник, чия посада звучала цілком демократично. Скажімо, старший тренер з виховної роботи. Перш за все це стосувалося клубів під егідою Міноборони, МВС/КДБ і навіть профспілкового ДСТ «Зеніт», оскільки в ньому перебували підприємства військово-промислового комплексу та радіоелектроніки.
У кращій книзі метра журналістики киянина Аркадія Галинського є характерний епізод звільнення заслуженого тренера СРСР Олександра Севідова з московського «Динамо» в 1979-му. Гукнулося йому турне москвичів по США, хоч санкціонував його (а по-іншому на піку «холодної війни» й бути не могло) всемогутній міністр внутрішніх справ Микола Щолоков. Свої матчі в країні тоді ще не надто розкрученого «соккера» гості, звичайно, виграли, але…
Але начальник команди з «дуже рідкісним» російським прізвищем Родіонов настрочив доповідну по інстанціях про зустріч наставника з його київським знайомим-емігрантом з настільки ж «рідкісним» неросійським прізвищем Кац.
В очах нинішньої молоді, відбулася разова вечеря в каліфорнійському ресторані на прохання вболівальника за океаном з глибокою ностальгією за виставами Рудакова, Соснихіна, Хмельницького, Мунтяна, Бишовця, Трошкина, Колотова, Решко. Безумовно, й аналітики з Луб’янки знали 40 років тому, що звинувачення в зв’язках з сіоністами – повна маячня. Але як то кажуть, сигнал від агента отримано – належить реагувати.
За ідеєю переважити повинна була стабільна літопис Олександра Олександровича в зазначених літерою «Д» клубах Мінська (сюрпризна для сябрів «бронза»-1963, дводенний фінал Кубка СРСР-1965), Києва («золото»-1971, два «срібла»-1972 та 1973), Москви (півфінал Кубка кубків-1978, весняне «золото»-1976 та союзний кубок-1977). На жаль, головний тренер, що піднявся за все ті роки в чинах до підполковника, все одно змушений був піти у відставку, але осоромив тих ініціаторів через декілька років, повторивши з москвичами європейський кордон і союзний кубковий. Така ціна одного доносу…
Читач має право запитати, а як святкували подібних інформаторів «в погонах» самі спортсмени? Тут покличу на допомогу… кіно. Поки карантин, канали Star Cinema і Bolt знову запропонували десь чотири зовсім не слабких серіалів про Другу світову, і в кожному мелькала фігура уповноваженого особливого відділу або просто особиста. Так ось, бійці їх сприймали (за єдиним винятком), ну як назвати м’якше – провокаторами, якщо ні, пардон, стукачами. А вже майор Куракін із «Нічних ластівок» і зовсім дістав дзвінкого ляпаса від командира жіночої ескадрильї. Навряд чи актор Анатолій Пашинін, до речі, навчався колись у ЗДІА на «технаря», згадує той кадр із задоволенням. Ми – тим паче.
Адже прихильники сумнівного закулісся міцно влаштувалися в українському футболі. Їм не треба ретушувати власну суть петлицями і нашивками політпрацівників енного роду військ, як персонажам тих фільмів. Зійде громадянська позиція, з якої навіть простіше обчислювати «недругів» в сусідній як би казармі свого ж батальйону. Мушу розчарувати повпредів всіх залучених сторін.
По-перше, медійне протистояння в діапазоні «Динамо» Київ – «Шахтар» – «Зоря» – «Маріуполь» або критиків/адвокатів президента УАФ явно не дотягує по глобальності до ядерної гонки XX століття між Кремлем та вашингтонським Білим домом. Предмета гордості немає, як немає.
По-друге, ці навколофутбольні пристрасті точно не зшивають нашу країну. Швидше навпаки, що засмучує на перспективу. Добре б взяти й посадити доморощених «особістів» на п’ять або десять діб гауптвахти. Жартую! Та за великим рахунком сісти, висловлюючись по-солдатському, «на губу» – в сьогоднішніх умовах означало б закритися на обсервацію. А нам-то мріється, щоб улюблений вид спорту повернувся на авансцену з твердим настроєм чесної гри.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
