Пробудження і мана

Рокіровка вітчизняних грандів виявилася швидкою й багато в чому несподіваною. Навесні в музеї «Динамо» додалося відразу три трофеї. Такого багатого врожаю по вулиці Грушевського, 3 не бачили з 2007 року.

Читати цю статтю на русском языке

Зрозуміло, що керівництво клубу і торсіда команди в повному захопленні від сезону. Підсилює ефект похмура після відходу Сергія Реброва п’ятирічка. І особливо – минулий чемпіонат з гігантським відставанням від «Шахтаря» і купою клубних антирекордів: за набраними очками, кількості поразок і пропущених м’ячів. Кожен четвертий матч тоді був програний, і всі дуелі з «гірниками» в рамках Прем’єр-ліги завершилися «бубликами». Але головне – не було гри, а, значить, і перспективи зійти на престол. «Шахтар» стояв особняком і виступав як би поза конкурсом.

«Може, проти Мірчі Луческу команді Луїша Каштру буде важче?» – обережно припустили ми напередодні 30-го чемпіонату. Вгадали, немов вибили копійку зі ста метрів. Але куля-дура полетіла далі: недавньому гегемонові було важко абсолютно з усіма. Нинішнє «срібло» команди – з великою домішкою бронзи і безсумнівно найгірше в її історії. «Шахтар» тільки раз виграв три матчі поспіль і ті – на самому фініші чемпіонату, до того ж у суперників, які розташувалися нижче «ватерлінії» і не мали турнірної мотивації: у «Дніпра-1», «Миная» і «Інгульця». А ще протягом всієї дистанції у «гірників» не було жодної серії хоча б з трьох «сухих» матчів. Подібне в чемпіонатах України з «Шахтарем» траплялося лише двічі і в незапам’ятні часи – в сезонах-1992/93 і 1993/94. Навіть в геть проваленому чемпіонаті-1995/96, коли команда звалилася на 10-е місце, були два епізоди з трьома поспіль перемогами. А зараз – лише один.

Причина метаморфози, що сталася з «Шахтарем», бачиться одна: Луїш Каштру загрався зі схемами. Прийшовши в команду, португалець не втомлювався повторювати, що головне в сучасному футболі – інтенсивність. І в перший рік своєї каденції він суворо дотримувався цього постулату. А потім раптом різко змінив курс і завів команду в такі тактичні нетрі, звідки вона так і не змогла вибратися.

«Шахтарю» не вистачало романтики, імпровізації і натхнення. Підопічні Каштру не грали у футбол, а виконували установку тренера. З їхніх облич злетіли звичні усмішки, в ногах не було традиційної легкості, а в головах – впевненості. Весняну частину шляху вони подолали пішки. У Києві «Шахтар» з величезними труднощами відбився від «Маккабі», без боротьби здався «Ромі», нічого не придумав проти «Колоса», «спалився» з «Агробізнесом», програв «Львову», в більшості поступився «Зорі», завдяки дивному рішенню ВАРа взяв три очки з «Олімпіком» – найгіршою командою другого кола і буквально страждав в принциповій дуелі з «Динамо». Подарований конкуренту переможний пенальті став апогеєм безтрофейного року. І заодно – вироком Каштру.

Все найкраще в сезоні, що завершився «Шахтар» виконав в дусі романтизму (не плутати з авантюризмом!). Це, звичайно, два матчі проти «Реала». Хрещений батько «абсолютного ідеалізму» Георг Гегель, який нічого не знав про футбол, визначив романтизм як одну з трьох універсальних художніх форм, в якій «дух, пориваючи з зовнішнім, звертається до свого внутрішнього буття, щоб там насолодитися своєю нескінченністю і свободою». Саме в матчах з «Реалом» футболісти «Шахтаря» виглядали по-справжньому вільними, сміливими, насолоджувалися грою і обіграли бездоганного в тактичному плані гранда. Це була прекрасна суміш сучасного класицизму і майже вимерлої з відходом Пеле, Гаррінчі, Марадони і Роналдінью «джингі». Дякуючи богу, у всіх нас ще є Мессі…

Зрозуміло, «проти лому немає прийому». І на бразильську капоейру знайшлася управа – Барселонська «тики-така», яка в свою чергу виявилася безсилою проти німецької організації та універсалізму. Але все це зокрема і окремі, нехай і великі, матчі. Мова про цілий комплекс важливих складових футболу, серед яких неодмінно мають бути присутніми свобода і творчість. У нашому випадку «Шахтар» вибрав інші пріоритети і збився з правильного шляху, яким йшов попередні 20 років. Цей шлях не завжди вів до золотих копальнях, але в будь-якому випадку «срібло» було найвищого ґатунку, а не таким, як нинішнє. До речі, 13-м за рахунком – на замітку окультистам.

Тріумф «Динамо» заслужений і з триразовим залпом з усіх гармат. Але при детальному розгляді далеко не все так однозначно. Перемога в чемпіонаті – так, беззастережна, хоча восени команда просто набирала очки і не тринькали їх як в попередні роки. Чемпіонський ритм і гру підопічні Луческу спіймали лише в другій половині березня. А до цього йшли обережно і в обнімку з удачею.

У матчі за Суперкубок України з «Шахтарем», з чого, власне, все й почалося, кияни 85 хвилин тримали оборону, тричі втекли до воріт суперника і кожен раз – вдало (3:1). У плей-оф раунді Ліги чемпіонів вони обіграли «Гент» і в гостях (2:1), і вдома (3:0), але ж в поєдинку у відповідь на «Олімпійському» запросто могли програти 3:6. Благо Георгій Бущан потягнув все мислиме і немислиме. Боязка перемога над «Ференцварошем» (1:0), одиночний постріл Віталія Буяльського в саме серце «Брюгге», пенальтійний порятунок на останніх секундах з «Десною» (1:1) і досконале диво в кубковому чвертьфіналі з «Колосом». Після 120-хвилинних «нулів» динамівці відкрили пенальтійну серію, і два заключних в регламентованої п’ятірці 11-метрових не забили. Ковалівци могли одним ударом вирішити всі питання, але змастили обидві спроби! А потім і наступну, третю поспіль. Навскид хтось згадає ще один такий випадок? Жодних натяків. Якщо щастить, то щастить і щастить сильнішому.

Мірча Луческу, на відміну від Луїша Каштру, знайшов для своїх підопічних вірні слова і змусив їх повірити в те, в чому вони вже й самі зневірилися. Час показав, що ці слова виявилися важливішими за всяких схем. З якому методі Сидорчук забив «Зорі», з літа пробивши по воротах з-за меж штрафного після подачі кутового? У тому моменті він був вільний (не від опіки, а психологічно), грав у футбол і не боявся помилитися. На мій погляд, в цьому і весь цимус.

Дуже солідно в очному плані додала навесні «Зоря». Спіткнувшись на старті, підопічні Віктора Скрипника згодом набрали крейсерський хід і повторили свій минулорічний «бронзовий» результат. З одного боку, великий відрив від четвертого місця і незначне відставання від другого свідчать про беззастережність їх успіху. А з іншого, команді як і раніше не вистачає потужності. І це особливо проявилося в кубковому фіналі.

Якось легко звільнила «Зорі» дорогу на п’єдестал і заодно «Колосу» з «Ворсклою» – шлях до Європи «Десна». На проміжному фініші «сіверяни» були третіми і демонстрували чи не найкращу в лізі гру. Але на друге коло їм, що називається, не вистачило бензину. Шість поразок у 13 матчах – це не в ту сторону. Звичайно, позначилася відсутність травмованих Тотовицького і Будківського, але не думаю, що це головна причина весняного провалу «Десни». Влітку Олександру Рябоконю належить лагодити в своїй машині поломки та міняти старі деталі на нові. Зрозуміло, за умови, що будуть гроші.

Другий рік поспіль приємно здивував «Колос». За шість років «хлібороби» здійснили вражаюче сходження з любителів на четверте місце в УПЛ і стали завсідниками єврокубків. Ну як тут не вигукнути, що сільський футбол у нас на підйомі! Хоча в команді Руслана Костишина всі як на підбір міські та знають толк в грі. Інакше б у топ-четвірку національного рейтингу не потрапили. Простецький на перший погляд футбол «Колоса» став ще тим ребусом для старожилів та визнаних фаворитів.

Мотивована Юрієм Максимовим «Ворскла» приголомшила забійним стартом з трьох перемог, рівно відіграла обидва кола і завдяки «Маріуполю», який у заключному турі пустив назад Десну, виявилася на п’ятому європейському рядку.

Кілька матчів ворскляни провели блискуче: обидва – з «Олександрією», в першому колі – з «Шахтарем» і «Колосом», у другому – з «Зорею». Ну і у кращого бомбардира чемпіонату Владислава Кулача полтавська прописка.

«Дніпро-1» знову сьомий. Після першого кола команда стояла на виліт, а в другому демонструвала медальні результати. Схоже, що Ігор Йовичевич виявився хорошим вибором спортклубівців. Як Остап Маркевич – «Маріуполя» і Анатолій Безсмертний – «Львова». Усі три команди показали перспективну гру і напрямок. «Олександрія» страждала, немов передчуваючи закінчення епохи Володимира Шарана та масові звільнення особового складу. «Олімпіку» не вистачає опори, заважають кадрова плутанина і непевність футболістів у завтрашньому дні.

Миролюбний «Інгулець» витягли Сергій Лавриненко та Ніка Сітчінава. Тренер знав, як треба будувати, нападник забивав важливі голи. Проте президент клубу Олександр Поворознюк залишився незадоволений «зовнішнім виглядом» команди і оголосив велику чистку. Можливо, нові люди і дадуть потрібний результат. Орієнтир – перша «десятка». Але для початку самому Поворознюку варто було б не водити дружбу з людьми, які носять в кишенях гранати.

Пафосний «Рух» під завісу чемпіонату освоївся в еліті, «Минай» не виглядав найслабшим, швидше найбезпораднішим, а в цілому чемпіонат відповідає епітету «повчальний». Насамперед це відноситься до наших лідерів.

Едуард КИСЕЛЬОВ

Цифри і факти

При 14 учасниках пройшли п’ять чемпіонатів України, та чотири рази перемагало «Динамо» (2001, 2015, 2016, 2021). На рахунку «Шахтаря» в такому форматі одне «золото» (2002).
Позитивна різниця забитих і пропущених м’ячів у шести перших команд: «Динамо» (+44), «Шахтаря» (+35), «Зорі» (+22), «Колоса» (+10), «Ворскли» (+7) і «Десни» (+6).
В осінній частині чемпіонату не знав поразок тільки «Шахтар», навесні – тільки «Динамо».
Нападник «Миная» Анатолій Нурієв забив 62,5 відсотка загальнокомандних голів – 10 з 16.
«Маріуполь» – єдина в 30-му чемпіонаті команда, в складі якої не було жодного легіонера.
Найбільше бомбардирів у складі «Динамо» і «Олександрії» – по 18, найменше – у «Миная» (чотири).
«Минай» – єдина команда, яка не перемагала за межами Ужгорода. У другому колі закарпатці жодного разу не забили в гостях і взяли на полях суперників лише одне очко – в Маріуполі (0:0).
«Десна» – єдина команда, яку «Динамо» так і не змогло обіграти (0:0 і 1:1).
Вісім команд у другому колі зіграли краще, ніж в першому. Найбільша прибавка у «Дніпра-1» – плюс 14 очок (22 і 8). Далі йдуть: «Львів» – 11 (20 і 9), «Зоря» – 10 (30 і 20), «Рух» – 10 (19 і 9), «Динамо» – п’ять (35 і 30), «Колос» – п’ять (23 і 18), «Інгулець» – чотири (15 і 11), «Ворскла» – один (21 і 20). Решта шість клубів знизили свої показники. «Олімпік» – на 12 очок (5 і 17), «Десна» – на вісім (15 і 23), «Маріуполь» – на шість (10 і 16), «Олександрія» – на три (13 і 16), «Минай» – на два (8 і 10), «Шахтар» – на одне (25 і 26*).
Навесні «Динамо» та «Львів» забили на дев’ять голів більше, ніж восени (відповідно 34/25 і 17/8), «Дніпро-1» – на чотири (20/16), «Ворскла» і «Рух» – на три (20/17 і 15/12). «Колос» розподілив м’ячі порівну – по 18. Гіршу в порівнянні з першим колом результативність показали сім команд: «Олімпік» – на 12 голів (8/20), «Шахтар» – на дев’ять (21/30*), «Олександрія» – на п’ять (14/19), на два – «Зоря» (21/23), «Інгулець» (11/13) і «Минай» (7/9), на один – «Маріуполь» (13/14).
У другій половині чемпіонату шість клубів пропустили менше м’ячів, ніж у першій: на 18 – «Дніпро-1» (10/28), на сім – «Рух» (16/23), на шість – «Колос» (10/16 ), на п’ять – «Динамо» (5/10), на три – «Шахтар» (8/11), на один – «Львів» (25/26). У восьми команд оборона спрацювала гірше: на 10 голів більше отримали «Десна» (21/11) і «Ворскла» (20/10), на вісім – «Олімпік» (28/20), на три – «Маріуполь» (22/19), на два – «Інгулець» (17/19*), на один – «Олександрія» (19/18) і «Минай» (24/23).
У випадку з «Інгульцем» і «Шахтарем» в розрахунок прийняті реально пропущені м’ячі у петрівців, а у «гірників» – реально забиті голи та набрані очки без урахування «технічного» результату матчу, що не відбувся в першому колі між цими командами (0:3).