Нові господарі «Ньюкасла» роблять перші кроки на трансферному ринку. Зазвичай клуб, який купують «багатенькі буратіни» (особливо з неміряними нафтовими грошима), стає ласим шматком для ЗМІ, невибагливих у плані «продукції», що випускається.
Новини можна штампувати практично нескінченним потоком: береш будь-якого відомого гравця, повідомляєш, що його хоче купити той самий клуб-нувориш – і готове. Хто там перевірить – хоче цього клуб чи ні. Та й насправді такі клуби завжди хочуть дуже багато й одразу, тому «ліві» звістки запросто можуть виявитися «правими».
Саме це й сталося з «Ньюкаслом», який у жовтні, після затяжного та дуже непростого процесу, таки перейшов у власність Суверенного інвестиційного фонду Саудівської Аравії, тобто наслідного принца Мухаммеда Ібн Салман Аль Сауда, сина короля та фактичного правителя країни. Буквально відразу ж «сорокам» почали сватати футбольних «зірок» різного віку, національностей та амплуа. Але відкрилося зимове трансферне вікно, а нові господарі поки що не поспішають широко відкривати гаманець та робити закупівлі оптом, без огляду на ціну. Незважаючи на те, що команда, як і раніше, бовтається на дні турнірної таблиці АПЛ, застосовувати режим «авралу» для її порятунку жодний, схоже, не збирається.
На трансферний ринок саудіти, звичайно, вийшли, але політику придбань поки що можна назвати «точковою», тобто такою, яка характерна для пристойно укомплектованих клубів із міцним турнірним становищем. Першим новачком став 31-річний правий захисник Кіран Тріппьєр, за якого «Атлетіко» було сплачено приблизно 13,5 мільйона євро. Самі мадридці віддали за нього влітку 2019-го «Тоттенхему» 22 мільйони, досить непогано задіяли (86 матчів) і, здається, залишилися задоволені угодою.
І в Ньюкаслі теж вважають покупку вдалою: гроші невеликі, гравець збірної Англії (хай і не основний), для захисника у самому розквіті сил, із солідним досвідом виступів на найвищому рівні, зокрема, що важливо – в Англії (108 матчів лише в АПЛ). Тобто, адаптації не потребує. 7 січня Тріппьєр поставив підпис під контрактом з Ньюкаслом до 30 червня 2024 року, а вже наступного дня зіграв за нову команду в Кубку англійської ліги проти «Кембриджа».
Рівно через тиждень лави «Юнайтед» поповнив другий новобранець – із «Бернлі» перейшов центрфорвард Кріс Вуд. І щодо цього трансферу вже виникли питання. По-перше, ціна: 30 мільйонів євро здається забагато за гравця збірної, але не Англії, а Нової Зеландії. Вік 30 років – для нападника нормальний, але про якісь перспективи розвитку говорити вже не доводиться, та й продати гравця надалі вже навряд чи вдасться. І послужний список не надто вражає: Кріс перебрався до Англії ще в 2008 році, але більшу частину кар’єри провів у чемпіоншипі, та ще й змінюючи команди як рукавички – «Вест Бромвіч», «Барнслі», «Бірмінгем», «Брістоль», «Мілуолл», «Лестер», «Іпсвіч», «Лідс».
У Прем’єр-лігу ж новозеландець «зайшов» лише у 2017-му разом із «Бернлі», завжди був твердим гравцем основи, але надрезультативністю не відрізнявся – 49 голів за чотири з половиною сезони. Але якщо Едді Хау потрібен «тут і зараз» таранний форвард-«пахарь» з хорошим здоров’ям (у Кріса ніколи не було серйозних травм) і без будь-яких «закидонів», то так – це «саме воно». До речі, Вуд почав у «Ньюкаслі» так само, як Тріппьєр: 14 січня підписав контракт до 30 червня 2024 року, а наступного дня відіграв весь матч чемпіонату проти «Уотфорда».
Ще один внутрішньоанглійський трансфер нинішньої зими виділяється не так по грошах (хоча, нарівні з «вудівським», є поки що найбільшим), скільки дуже цікавими, навіть комічними, супутніми обставинами. «Евертон» за 30 мільйонів євро продав «Астон Віллі» 29-річного лівого захисника Люку Діня. У фінансовому плані все гаразд. Влітку 2018-го «іриски» купили гравця у «Барселони» за 20 «лимонів», і ці гроші він відпрацював сповна: був твердим гравцем основи, за чотири сезони відіграв 127 матчів, забив шість м’ячів та зробив два десятки результативних передач. Але ця «ідилія» перервалася у листопаді минулого року, коли француз «побив горщики» з головним тренером Рафаелем Бенітесом. Конфлікт вийшов настільки серйозним, що тренер перестав ставити основного та високооплачуваного гравця до складу, а гравець мало не ультимативно вимагав виставити його на трансфер.
Нічого не вдієш, довелося керівництву «Евертона» підшукувати Діню нове місце роботи, а заразом шукати йому заміну. Спочатку вдалося друге. Ліверпульці давно придивлялися до Віталія Миколенка, а тепер обставини змусили їх форсувати трансфер. Можливо, через це й ціна українця вийшла зависокою – «за терміновість». А потім і перше питання вирішилося позитивно: Дінь виявився вкрай необхідним свіжоспеченому наставнику «Астон Вілли» Стівену Джеррарду, і бірмінгемці покірно розщедрилися на «тридцятку». І тепер той самий комічний фінал. 13 січня Люка Дінь підписав угоду на чотири роки з «вілланами», а 16-го «Евертон»… звільнив Рафу Бенітеса. Тобто вся ця катавасія із заміною досвідченого француза, який надійно зарекомендував себе, на перспективного, але ще «незрозумілого» українця виявилася безглуздою.
Як відомо, за правилами ФІФА гравець може розпочинати переговори про контракт з іншим клубом за півроку до закінчення угоди на діючому місці роботи. Терміни контрактів переважно закінчуються влітку, тому більшість «ф’ючерсних» угод укладаються взимку. Одна з них, дуже гучна, сталася у січні. Це навіть якось у голові не вкладається. Лоренцо Інсіньє йде з «Наполі». Уродженець Неаполя, вихованець клубу, капітан команди, 417 матчів, 114 голів, 91 результативна передача та вік всього-то 30 років – усіх цих аргументів не вистачило Ауреліо Де Лаурентісу, щоб запропонувати улюбленцеві неаполітанських уболівальників новий гідний контракт. Адже Лоренцо не вимагав чогось захмарного: ті ж 5 мільйонів євро річних протягом чотирьох років. Йому пропонували 3,5 мільйона та угоду на три роки.
І тут через океан підійшла та сама «пропозиція, від якої не можна відмовитися». «Торонто» вважав за можливе дати італійському форварду контракт на п’ять років з річною зарплатнею 11 мільйонів євро і можливістю заробити ще чотири «лимони» бонусними. Звичайно ж, Інсіньє погодився.
Цікаво, що кандидатура Інсіньє у канадському клубі виникла майже випадково. Просто президент «Торонто» Білл Меннінг після перемоги збірної Італії на ЄВРО-2020 захотів мати у складі своєї команди чемпіона Європи: «Я зайшов на Transfermarkt і подивився на склад збірної Італії, перевіряючи, у кого закінчується термін контракту. Одним із небагатьох таких гравців був Лоренцо Інсіньє. Потім я представив раді директорів своє бачення того, що ми маємо зробити за п’ять років, щоб оживити наш клуб. І ім’я Лоренцо Інсіньє було першим у списку». Тобто, канадцям, по суті, було все одно: на місці форварда Інсіньє міг опинитися, наприклад, хавбек Жоржіньо або захисник Бонуччі – аби контракт закінчувався.
Юрій ОКУНЬ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
