Національний олімпійський комітет України відгукнувся на ініціативу спортсменів і в умовах карантину запустив серію вебінарів.
У першій відеоконференції взяли участь понад двісті спортсменів, тренерів та функціонерів. На їхні запитання протягом двох з половиною годин відповідав президент НОК, олімпійський чемпіон, 35-разовий рекордсмен світу в стрибках з жердиною, Герой України Сергій Бубка.
– Що робити в ситуації невизначеності, що склалася? Як продовжувати тренуватися і не втратити мотивацію?
– Потрібно продовжувати жити, творити і не боятися викликів. Звичайно, дотримуватися при цьому необхідних норм безпеки. Що стосується невизначеності, я вважаю, що це не зовсім так. МОК і оргкомітет Токіо прийняли зважене рішення про перенесення Олімпійських ігор на літо 2021 року. В них візьмуть участь близько 11 тисяч учасників, і власники 57 відсотків ліцензій вже визначені. Переживати через перенесення і турбуватися з цього приводу – марна трата нервів, енергії та сил. Потрібно розпланувати свій день і підтримувати спортивну форму в умовах карантину, в яких ми знаходимося. В 15 років я захворів на вітрянку і потрапив на карантин, але як тільки спала температура, продовжив тренуватися. Зараз саме час попрацювати над своїми слабкими сторонами. Те, що тебе не подобається – це і є слабка сторона.
– Наскільки важливо для спортсмена перебувати з тренером в постійному контакті?
– Тренер – це ключовий гравець. Це художник, який створює чемпіона. Коли спортсмен піднімається на п’єдестал, це перемога двох людей. Для мене тренер став другим батьком. Я в 15 років поїхав від сім’ї, із Луганська в Донецьк і жив в гуртожитку заводу точного машинобудування. У нас була кімната на трьох: я, мій брат і Аркадій, які на три роки старші за мене, вони обидва – майстри спорту. Я сам готував їжу, стирав, гладив… Мій перший тренер мене виховував, і завдяки йому я домігся великих успіхів. Я ніколи не бачив стрибки з жердиною, так що, напевно, це просто доля. Я грав у футбол, баскетбол, всі змагання і «Веселі старти» у школі – це завжди я. Подобався мені футбол, як раз в той час луганська «Зоря» була чемпіоном СРСР. Я навіть не замислювався про легку атлетику. Пішов на плавання, але якось не склалося. Мій сусід по вулиці Слава Махалов почав займатися стрибками з жердиною, йому тоді було 13 років, мені – десять. Цей хлопчик побачив у мені якісь здібності та запропонував Віталію Опанасовичу Петрову: «Він хороший, я вам приведу його, ви повинні його побачити». Але тренер не погодився – тоді на стрибки з жердиною набирали з дванадцяти років. Слава сказав другий раз, третій, на кожному тренуванні «капав на мізки», поки Віталій Опанасович нарешті погодився: «Добре, приводь свого хлопчика». У мене залишилося в пам’яті, що я був на стадіоні за 15 хвилин до тренування, підтягнувся тоді 15 разів і пробіг 30 метрів з хорошим результатом. Так я потрапив в легку атлетику. Тренувався з групою старших хлопців і через рік став лідером, після чого тренер перевів мене в наступну групу. Коли я в ній ставав лідером – переводив далі. Він постійно підбирав групу, в якій хтось обов’язково був у чомусь сильніший за мене, щоб я прагнув бути кращим. Віталій Опанасович – прекрасний педагог і психолог. При цьому він ніколи не форсував підготовку, і до 18 років я не піднімав більше власної ваги. Петров говорив: «Будеш вигравати змагання за своїм віком – добре, не будеш – нічого страшного. Ми прийдемо у великий спорт у віці 20 років, але прийдемо надовго». Він не помилився, і за кілька місяців до 20-річчя я став чемпіоном світу. Цього ніхто не чекав, в тому числі ми з тренером.
– Як виховати в собі впевненість? Її можна напрацювати?
– Звичайно. Є різні техніки, і психологи вам підкажуть спеціальні вправи. Наприклад, впевненість можна контролювати диханням. Уявляйте, що ви вдихаєте впевненість, а видихаєте сумніви. Навчіться керувати своїми емоціями, свідомістю й думками. Перед змаганнями багато «згорають», тому що думають тільки про це. Краще почитайте легкий детектив, поменше спілкуйтеся, збережіть емоції, які вам знадобляться на змаганнях.
– Як пережити невдачі та не зациклюватися на поразці?
– Якщо поглянути на мою біографію, то можна подумати, що все було гладко – стільки перемог і рекордів. Насправді були змагання, де я не брав початкову висоту. Мені ніколи нічого не давалося легко, і я кожен день «вмирав» за своє місце під сонцем. Треба докласти максимум зусиль, щоб не програти і зробити все можливе для перемоги. Боріться і ніколи не здавайтеся. Коли у мене залишався хоч найменший шанс, я за нього чіплявся. Багато турнірів я виграв в заключній спробі, будучи припертим до стінки. Легких доріг на вершину не буває. Ваш успіх – у ваших руках. Падаючи і встаючи, ми ростемо. Але якщо все ж програли, поразку потрібно проаналізувати з тренером, щоб не повторити допущені помилки. На певному етапі кар’єри найважчим стало усвідомлення, що після поразки доведеться йти на прес-конференцію і там виправдовуватися та вигадувати щось про причини поразки: вітер не туди дув або не ту жердину взяв … Але ці виправдання нікого не хвилюють, крім вас і вашого тренера.
– Вже будучи чемпіоном чемпіонів, заради чого ви продовжували виходити в сектор? Заради слави, грошей, популярності? Або від страху, чим ще займатися після спорту?
– Заради самовдосконалення. Переможеш себе – переможеш всіх. Можна спочивати на лаврах і ходити, задерши ніс, але завтра на твоє місце прийдуть інші. Коли пішли світові рекорди, почалася гра. Я не хотів, щоб мене називали мумією, яка колись стрибала. До того ж я усвідомив, що собі я вже все довів і тепер повинен виступати для людей. Як артист. Якби змагання проходили без глядачів, мені було б нецікаво. Я приносив радість мільйонам людей, запалював вогонь у серцях дітей, популяризував спорт та олімпійські цінності – мене це хвилювало і мотивувало.
– Як готуватися до закінчення кар’єри?
– Спортивний етап – один із найкращих в житті. Потім вам належить знову боротися за місце під сонцем. Ніхто не буде розстеляти килимову доріжку, і якщо ви розслабитеся, життя дуже швидко відкине вас на узбіччя. В процесі кар’єри потрібно обов’язково здобути вищу освіту. Це допоможе вам вижити, а самоосвіта приведе до успіху. Ви можете стати успішним бізнесменом, заробити гроші й втратити їх. Але якщо у вас є знання, ви заробите знову.
– Оцініть стан українського спорту. Ми розвиваємося, стабільні або регресуємо? І які перспективи?
– Можу сміливо сказати, що сьогодні НОК України – один з кращих в світі. За багатьма показниками: організаційній роботі, різнобічної діяльності, роботі з федераціями і міністерством, церемонія «Герої спортивного року», «Кращий спортсмен місяця», масові акції по країні, пропаганда олімпійських цінностей та здорового способу життя… Президент МОК Томас Бах вважає, що Україна – дійсно спортивна держава. Це так є, а ось якою вона буде – залежить від нас. Для цього потрібна інфраструктура, а також підтримка спорту з боку держави і бізнесу. Велику підтримку від бізнесу ми, на жаль, не бачимо, хіба що на особистих контактах. Тому дуже важлива державна підтримка, і дуже радує, що президент України Володимир Зеленський заявив, що спорт стає пріоритетом для країни.
Віктор ТАЧИНСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
