Синьо-чорна пам'ять | Спорт-Арена

Італійський «Інтер» – суперник «Шахтаря» в груповому турнірі Ліги чемпіонів.

Напевно синьо-чорні кольори все ще бачаться «гірникам» в їх кошмарних снах. У грудні минулого року в заключному турі Ліги чемпіонів вони програли в Харкові «Аталанті» 0:3, а два місяці тому, 17 серпня, отримали п’ять м’ячів у півфіналі Ліги Європи від «Інтера». За фатальним для гравців «Шахтаря» збігом, у їхніх кривдників з Бергамо і Мілана однакове футбольне «розфарбування»…

Навряд чи результат матчу в Дюссельдорфі став відображенням великої різниці суперників в класі. Швидше за все тут цілий комплекс причин, починаючи з розташування зірок в нічному німецькому небі. В земному ж розумінні Луїш Каштру обрав невірну тактику, загнавши атакуючу команду в глуху оборону. Різка зміна руху негативно відбилася на його підопічних, які в принципі не вміють захищатися. «Гірники», що перед цим розчавили «Вольфсбург» та «Базель» з загальним рахунком 7:1, зіграли боязко, в не властивому для себе стилі і, як наслідок, допустили безліч помилок. Зокрема, чотири голи з п’яти вони буквально «привезли» у свої ворота.

Історія «нерадзуррі» почалася на дев’ять років раніше офіційної дати їх народження – в 1899 році, коли був створений клуб футболу і крикету «Мілан». Розкол стався на початку весни 1908-го. Через плутанину в правилах з іноземцями «Мілан» відмовився від послуг своїх легіонерів. Справа була в кафе, обстановка відповідна, і збори одноклубників завершилися масовою бійкою. Питний заклад варяги покинули з синцями і шишками, а також таємним планом, який здійснили на наступний день. 9 березня вони створили власне дітище. Новонародженому дали ім’я «Інтернаціонале», тим самим підкресливши багатонаціональний склад клубу, і на противагу червоно-чорному «Мілану» одягли його в синьо-чорний одяг.

Так було покладено початок великому Derby della Madonnina. Якщо брати до уваги тільки скудетто, тут абсолютну рівність – й ті, й інші 18-разові чемпіони Італії. Щоправда, останній раз сусіди по місту вигравали цей титул дуже давно. «Мілан» – в 2011 році, «Інтер» завершив свою золоту п’ятирічку в 2010-му, «по ходу» взявши з Жозе Моурінью Кубок чемпіонів.

Завоювавши жаданий трофей, португалець прийняв щедру пропозицію від мадридського «Реала». У наступному сезоні на багажі Моурінью «синьо-чорні» виїхали на другу сходинку, а потім настали сутінки. Шосте місце, дев’ята, п’яте, восьме, четверте, сьоме, знову двічі поспіль четверте… І лише через дев’ять років «Інтер», який, до речі, єдиний в Італії, хто з моменту свого створення жодного разу не залишав вищий дивізіон, повернувся на п’єдестал, пропустивши вперед гегемона з Турина.

Тоді, в 2010-му, власник клубу Массімо Моратті не відчув, що настають смутні часи. Після відходу Моурінью нафтовий магнат, за 15 років витратив на свою улюблену іграшку майже мільярд євро, став міняти тренерів як рукавички. Рафаель Бенітес недопрацював навіть до Нового року, а нелюбимий уболівальниками за свої заслуги в «Мілані» Леонардо, у другій половині сезону-2010/11 витягнув команду на друге місце, спокусився на спокійну і прибуткову посаду спортивного директора «ПСЖ». Наступник бразильця Джан П’єро Гасперіні протримався три місяці, зазнавши чотирьох поразок у п’яти стартових матчах сезону. У Клаудіо Раньєрі спочатку все йшло більш-менш непогано, і після семи перемог поспіль, включаючи успіх у дербі, «Інтер» виявився серед претендентів на скудетто. Але після різдвяних канікул команда взялася роздавати очки всім бажаючим, і слідом за раннім вильотом з плей-оф Ліги чемпіонів на тренерському містку виявився молодий наставник юнацької команди Андреа Страмаччоні. Нічого доброго з цієї авантюри не вийшло – дев’яте місце сезону-2012/13 стало гіршим результатом за всю епоху Массімо Моратті, і вперше в XXI столітті «Інтер» залишився без єврокубків.

Поки президент експериментував з тренерами, склад ставав все слабкішим, в бюджеті росли непоправні діри, і Моратті довелося продати своє дітище. Восени 2013 року 70 відсотків активів «Інтернаціонале» викупив індонезійський мільярдер Ерік Тохір, а команду очолив Вальтер Маццаррі. У листопаді 2014-го його змінив Роберто Манчіні, потім були Франк де Бур і Лучано Спаллетті… У день 110-річчя «Інтернаціонале» був відкритий зал слави клубу. Першими гравцями, які туди потрапили, були воротар Вальтер Дзенга, захисник Хав’єр Занетті, півзахисник Лотар Маттеус і нападник Роналду. Через два місяці команда фінішувала на четвертому місці. Це було зовсім не те, про що мріяли тифозі «Інтера», але вони хоча б побачили світло наприкінці тунелю.

Надія дочекатися минулих часів відродилася два роки тому, коли президентом клубу став син китайського мільярдера Чжан Цзіньдуна, засновника і голови Suning Holdings Group, Стівен Чжан. Наймолодший бос в історії «Інтернаціонале» (на той момент йому було всього 26 років) зіграв важливу роль в придбанні «нерадзуррі» Suning Holdings Group в 2016 році, а потім обійняв посаду в раді директорів і взяв на себе управління діяльністю клубу. І, треба сказати, робить це дуже толково. Фінансова діяльність випускника Нанкінської школи іноземних мов і престижної Академії Мерсерсбург в Пенсильванії благотворно відбилася на можливостях «нерадзуррі», які знову можуть здійснювати дорогі покупки. У 2019 році вартість підприємства «Інтер» зросла більш ніж на 41 відсоток – до 692 мільйонів євро, що є найвищим показником зростання серед клубів Європи. Також «синьо-чорні» увійшли в десятку кращих за показниками Club Stadia.

Справи пішли на поправку і на футбольному терені. За рік роботи Антоніо Конте сколотив серйозний колектив, який боровся за скудетто з «Ювентусом» (суперників розділило всього одне очко) і дійшов до фіналу Ліги Європи, де з рахунком 2:3 поступився «Севільї». Багато італійських експерти вважають, що в поточному сезоні «Інтер» як мінімум не опуститься нижче завойованої позиції, а дехто навіть пророкує команді Конте перемогу в чемпіонаті.

Влітку і на початку осені «Інтер» витратився на сильних виконавців. Це Ашраф Хакімі («Реал»), Андреа Пінамонті («Дженоа»), Александар Коларов («Рома»), Артуро Відаль («Барселона»), Алексіс Санчес («Манчестер Юнайтед») і орендував у «Парми» Маттео Дарміана. З Мілана до Парижа перебрався Мауро Ікарді, Дієго Годін пішов в «Кальярі», Борха Валеро – в «Фіорентину», ще шестеро вирушили по орендах: Антоніо Кандрева («Сампдорія»), Себастьяно Еспозіто (СПАЛ), Далберт («Ренн»), Едді Сальседо («Верона»), Люсьєн Агуме («Спеція»), а Валентіно Лазаро посилив гладбахську «Боруссію» – конкурента «Інтера» по Лізі чемпіонів.

Юрій АЛІН

Купуйте електронні версії наших видань

Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram

Читайте також:

СОПЕРНИК

ИНТЕРНАЦИОНАЛЕ Милан, Италия

Основан: 09.03.1908.

Сайт: www.inter.it

Президент: Стивен Джан (21.12.91, Китай). Назначен 15 ноября 2013 года.

Тренер: Антонио Конте (31.07.69). Назначен 31 мая 2019 года.

Основная форма: сине-черные полосатые футболки, черные трусы и гетры.

Стадион: «Джузеппе Меацца» (80 018).

Обладатель Кубка чемпионов (3): 1964, 1965, 2010.

Обладатель Кубка УЕФА (3): 1991, 1994, 1998.

Обладатель Межконтинентального кубка (2): 1964, 1965.

Клубный чемпион мира (1): 2010.

Чемпион Италии (18): 1910, 1920, 1930, 1938, 1940, 1953, 1954, 1963, 1965, 1966, 1971, 1980, 1989, 2006*, 2007, 2008, 2009, 2010.

Обладатель Кубка Италии (7): 1939, 1978, 1982, 2005, 2006, 2010, 2011.

Обладатель Суперкубка Италии (5): 1989, 2005, 2006, 2008, 2010.

* Фактически чемпионат Италии-2005/06 выиграл «Ювентус», однако по результатам расследования дела об организации договорных матчей Федерация футбола Италии лишила туринцев титула, а чемпионом был объявлен «Интер».

ЕВРОКУБКИ

ИВНПМ

Кубок чемпионов/Лига чемпионов 179 86 47 46 256 – 184

Кубок УЕФА/Лига Европы 201 96 43 51 297 – 173

Кубок кубков 12 6 2 4 22 – 9

Суперкубок УЕФА 1 0 0 1 0 – 2

Межконтинентальный кубок 5 3 1 1 6 – 1

Всего* 398 191 93 103 581 – 369

*Данные приведены на 20.10.2020.

СОСТАВ

Игрок Страна Д.Р.

ВРАТАРИ