Друге місце тернопільських «економістів» слідом за майстерною «Галичанкою» стало одкровенням кубкового «Фіналу чотирьох».
Мабуть подвійна сенсація стала б перебором в броварській двохднівки. З позиції студенток Тернопільського національного економічного університету саме потрапляння до квартету – вже удача, ну а ривок в фінальну пару взагалі стратосфера. Адже ми ведемо мову про другого призера… вітчизняної «вишки». Тому прав головний тренер ТНЕУ Андрій Верцімага, який з посмішкою зауважив після фіналу з львів’янками, мовляв, «проти лому немає прийому, окрім іншого лому».
…До порушницям спокою ще повернемося, а поки про закономірності чергового успіху галичанок (для довідки: трофей здобутий в четвертий раз). Вони, до речі, могли повторити суботні 40:25 (тоді риску підвела Ольга Василяка) і на день пізніше, але по-іншому вирішила Наталія Шипляк, що послала 41-й м’ячик в тернопільську браму буквально в унісон з сиреною. Підопічні Віталія Андронова могли дозволити собі грати в задоволення. Ротація? Та не питання. Ту ж Олю, номінально лінійну, переводять ешелоном глибше, так вона «заряджає» видали. Чергувати дослідну Марину Коновалову на лівій бровці з молодою Юлією Головко – будь ласка. Або взяти ділянку правої напівсередньої: Діана Дмитришин і Ангеліна Овчаренко, яка недавно залікувала надп’ятково-гомілковий суглоб, елегантно передають одна одній естафету з користю для команди.
Втім, коли автор цих рядків запитав у наставника, звідки настільки візуально безтурботна перевага в поєдинку з «Реалом», який експерти наперед позначили як достроковий фінал, то Андронов парирував: «Після такої довгої паузи без офіційних ігор смішно думати про простоту. Ми, мабуть, краще виконали установку і впоралися з емоціями».
Якщо миколаївська команда конкретно в той день була далека від очікуваного віце-чемпіонського рівня («Провал по першому тайму в захисті та банально перегоріли в передчутті боротьби», – версія Наталії Пархоменко), то «Дніпрянка» виглядала зовсім розрізненої проти здавалося б менш рейтингового Тернополя. Коуч херсонської команди Борис Милославський поскаржився: «Якщо коротко, то переміг той, хто більше прагнув. Якщо глибше, то і в психології проблеми, і в окремих компонентах. Не відчувалося змички захисту і воротарів, а коли стало ясно, що на одному класі тут не вирулити, то суперник вже створив запас міцності».
Додам, що нестача основний лінійної Софії Лисенко (ех, травма!) ще зійде за часткове алібі, а ось досвідчена Тетяна Чорнявська, яка повернулася з-за кордону, якось не намацала звичних воротарських ниток. У цю карусель поринули і її колеги – Анастасія Кальченко і Ганна Жомер. Теж буває…
Сам Верцімага має вкрай просте пояснення виграшу у херсонського клубу. Мовляв, з весни, коли оголосили результат жеребкування, у його команди було вдосталь часу, щоб досконально розібрати суть гри опонента. Плюс в Броварах його підопічні проявили свої найкращі якості на 120 відсотків. Безсумнівно включаємо сюди і стійкість характеру тернопольчанок, що особливо проявилося в епізоді з їх капітаном Людмилою Дацюк. Наскільки їй дісталося, тренер висловив об’ємно – нокдаун.
Знаєте, дивуватися не варто, адже під роздачу потрапив чоловік, який забезпечив багато в чому ключову втечу «економістів» до мети після 40-ї хвилини (у відповідь на м’яч Наталії Панченко тернопільська «дев’ятка» видала хет-трик – 24:17, 25:17, 26:17). Притому, що ТНЕУ перевершив опоненток саме ансамблем (лінійна Валерія Величанська заробила право на пенальті в шести атаках, всі вісім спроб «з точки» реалізувала Юлія Бойчук, яку пан Андрій несподівано відрядив на кут, а під завісу відзначилася двома «шайбами» номінальна запасна Наталія Стасишин). Але була в рядах переможниць і особлива фігура.
Юна воротар Софія Гуменюк максимально спростила для журі пошук Best Player матчу в складі надзбручанок. По суті дитя як для такого амплуа виконала цілу симфонію «порятунків», причому в ключових відрізках. Цікаво, що її дитячий тренер в міській ДЮСШ ігрових видів Володимир Лобур – асистент Верцімагі. Коль мова зайшла про місцевий спортивний орнамент, то саме час сказати: слідом за добрим десятком років нерозділеного кохання між «Педуніверситетом-Енерго» і ТНЕУ, ці «осередки» об’єдналися. В результаті компанія грає під стати міцним середнякам Суперліги, а її духовний лідер Ольга Костецька (це по чоловіку, в дівоцтві – Сухецька), раніше відома в заявці ТНПУ зараз визнана MVP «Фіналу чотирьох».
Забігаючи вперед, скажу, що в амплуа розігруючий вибір припав на галичанку Мар’яну Маркевич, захисниці – їх капітана Тетяну Поляк, серед голкіперів, зрозуміло, на просто Софію, лінійної – на її партнерку, до речі, з тієї ж спортшколи, Величанську.
У двох номінаціях нагороди відбули до Миколаєва «з вини» Юлії Макарової (найкраща крайня) і Світлани Аксьонової (напівсередня). Зауважу, що останній також регулярно перепадало від ласкавих опікунів, хоч обладунки хокейні одягай. Однак, якщо б виключно на Світлану робила ставку пані Пархоменко, то можна було і не обіграти «Дніпрянку» в суперечці за третю сходинку. Насамперед тому, що суперник спрацював вдвічі-втричі якісніше, ніж напередодні (тут знову згоден з Борисом Милославським).
У херсонській шерензі були активні і Тетяна Ткач, і Аля Гончаренко, і відмічена призом Ірина Морозенко. Інша справа, що з урахуванням ненавмисного, але прикрого зіткнення Чорнявської з Макарової (воротар не дограла зустріч) і через відсутність основного творця атак Анни Дябло, яка терміново виїхала на малу батьківщину, отримавши сумну звістку з дому, залишалося у дніпрянок мінімум надійних аргументів. По суті – кидки Ірини Павлик і Анастасії Калигіної.
Але перша з них не знайшла нічого кращого, як зустріти на стегно флангового гравця «Реала» Ольгу Шлюхтіну. А адже до моменту, коли Микола Шнит і Павло Грищенко справедливо виписали Ірі пряму «червону», її команда поступалася всього 21:24 і цілком могла покрити дефіцит за решту сім хвилин. Тільки в плани «корабелів» таке не вписувалося, і вони, підтримавши Аксьонову зусиллями Христини Бабій, Влади Слободян (їй дістався недільний приз), Лілії Рябоконь і Владислави Граненко, яка нарешті защепнула замок на своїх рубежах, пришвартувалися на причалі №3…
Резюмуючи, підкреслю, що нехай лише в одному випадку фора склала менше десятка м’ячів, але з поправкою на піврічний карантин, коли замість залу ти працюєш на бітумі відкритих майданчиків, дівчата продемонстрували гідний гандбол. Проект «Бровари» теж виправданий як умовно рівновіддалений для клубів з Півдня і Заходу країни. Зрозуміло, директор коледжу Олександр Чигирин і директор споруди Віталій Васильєв неабияк ризикували, йдучи назустріч ФДМ і спортивному міністерству – все ж справа була фактично на шкільній території. А у нас часом навіть допущених на трибуни фахівців доводиться агітувати в жанрі «У вас маска, пардон, нижче бороди». Але до запису червоним чорнилом «в щоденник», на щастя, не дійшло. Розібралися.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
