close
Футбол

Бомбардир нації та всього світу

Бомбардир нации и всего мира

15 серпня на 76-му році життя помер легендарний форвард «Баварії» та збірної ФРН Герд Мюллер. Про таких футболістах кажуть «народжуються раз на століття». Фраза розхожа, навіть затерта і… невірна. Правильно сказати коротше – «народжуються раз». Ніколи не було і не буде ще одного Пеле, Кройфа, Марадони – всі вони унікальні та неповторні. Ніколи не було і не буде «другого» Герда Мюллера: серед унікумів він займає в історії світового футболу свою, «мюллеровську», нішу, та потіснити його в цій ніші жодному не дано.

Читати цю статтю на русском языке

Герхард Мюллер народився 3 листопада 1945 року в баварському містечку Нердлінген, що в 140 км від Мюнхена. З десяти років грав в командах свого віку місцевого клубу «ТСВ 1861», в 17 почав виступати за дорослих, за сезон забив 51 гол в 31 грі та привернув увагу скаутів мюнхенських клубів – «Мюнхен-1860» і «Баварії». Герд віддав перевагу тому, що простіше – «Баварії». Так, тоді було саме так: «Баварія» виступала в регіональній лізі, в той час як «шістдесяті» відразу застовпили собі місце в свіжоствореній Бундеслізі. Свій вибір Мюллер потім пояснював тим, що хотів грати та зовсім не був упевнений, що «Мюнхен-1860» проб’ється до основи. «Баварія» придбала майбутнього супербомбардира за жалюгідні 4400 марок.

У Мюнхені його прийняли далеко не з розпростертими обіймами. Ось як описував знайомство Зепп Маєр: «Товстий, невисокий, коротконогий хлопець мовчки дивився на нас кілька секунд. Потім сказав: «Я – Мюллер, бомбардир з Нердлінгена». Так і сказав – бомбардир. Ми мало не попадали на підлогу від сміху: «Звідки-звідки? А, ну, якщо з Нердлінгена, тоді звичайно – бомбардир! Я іржав більше за інших». А наставник «Баварії» Златко Чайковські відверто дивувався – навіщо йому привезли цього «важкоатлета», і дав новачку прізвисько «маленьке товсте Мюллер». Він місяці два маринував Герда у запасі, поки президент клубу Вільгельм Нойдеккер мало не змусив тренера дати новобранцеві шанс. Форвард в першому ж матчі забив один м’яч, у другому – чотири, після чого його місце в «основі» не піддавалося сумніву.

Так почалася славна «епоха Мюллера». «Баварії» він допоміг виграти по чотири чемпіонату і Кубка (голи в двох фіналах) країни, три Кубка чемпіонів (голи в двох фіналах), Кубок кубків та Міжконтинентальний кубок (переможний гол). Збірної ФРН – титули чемпіонів світу та Європи (переможні голи в обох фіналах). Тут могло бути й більше, якби Герд після ЧС-1974 не розпрощався з бундестімом, вважаючи, що «виграв усе». У 1970 році він зібрав унікальний «покер»: став найкращим снайпером чемпіонату Німеччини, чемпіонату світу, отримав європейські «Золоту бутсу» та «Золотий м’яч». У 1972-му Мюллер зробив «хет-трик»: став головним бомбардиром Бундесліги, чемпіонату Європи і завоював ще одну «Золоту бутсу». Досі стоять його рекорди Бундесліги – 365 забитих м’ячів, 32 хет-трику, сім звань кращого снайпера. За збірну Герд забив 68 голів в 62 матчах – цей показник потім перевершив Мирослав Клозе (71), але йому для цього треба було аж 137 поєдинків. Після ЧС-1974 у журналістських колах народилося прізвисько «Бомбардир нації», яке намертво приросло до Герда Мюллера і стало його, мабуть, найпочеснішим «титулом».

Унікальність Мюллера-снайпера стояла на двох складових. Перша йому дісталася від батьків – статура. Дуже низький центр тяжіння тіла та короткі потужні ноги давали гравцеві неймовірну стійкість – його практично неможливо було укласти на газон, якщо він сам цього не хотів. А своїми ногами він «фехтував», немов шпагами, встигаючи зробити кілька рухів, поки захисник намагався зреагувати хоча б на перший. Недарма ж величезну кількість голів він забив в падінні, напівприсіді, сидячи, напівлежачи й навіть лежачи, кострубатими стусанами і поштовхами м’яча. Якось Мюллера навіть запитали – чи не бентежить його, що він постійно забиває «некрасиві» м’ячі. На що гравець з гумором відповів: «Так їх же, на кшталт, поки зараховують. Як тільки перестануть – навчуся забивати красиві».

Другу складову Герд отримав не інакше, як від якихось потойбічних сил. Це фантастичне, просто диявольське гольове чуття. У штрафному майданчику, в гущі гравців він примудрявся знайти вільне містечко, де неодмінно зустрічався з м’ячем і переправляв його до воріт. «Нападник повинен довіритися інтуїції. Задумався – значить програв, – говорив Мюллер. – Або у тебе є гольове чуття, або ні – не можна навчити нападника забивати голи».

Заключні два роки кар’єри (1979-81) Мюллер провів у США, де потім залишився жити ще на кілька років і, на жаль, пристрастився до спиртного. На початку 90-х повернувся у Німеччину і, за допомогою друзів-партнерів по «Баварії», позбувся цієї залежності, зайняв тренерську посаду в молодіжній структурі клубу і пропрацював понад 20 років. У 2014-му був змушений залишити роботу через інший недуг, вже невиліковного – хвороби Альцгеймера. Протягом останніх п’яти років провів в спеціальному пансіоні, де 15 серпня хвороба й завдала суперфорвардові смертельний підкат…

Юрій ОКУНЬ

Купуйте електронні версії наших видань

Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram

Читайте також: