close
Інші

Мікстура від сумнівів

7 ноября. Россия – Украина. Сергей Онуфриенко (с мячом) и его партнеры честно отыграли два поединка с принципиальным соперником. Фото Сергея Шичко
7 ноября. Россия – Украина. Сергей Онуфриенко (с мячом) и его партнеры честно отыграли два поединка с принципиальным соперником. Фото Сергея Шичко

На нейтральному майданчику в Мінську чоловіча збірна України позначила вагомі претензії на провідні ролі у відбірковому квартеті.

Читати цю статтю на русском языке

Переможець цього спареного протистояння ставав лідером групи 3. У тому числі по причині, що зустрічі між чехами і фарерцами з карантинних обмежень відкладені. І хоча українська команда взяла на сьогодні тільки одне очко з чотирьох, пред’явити їй особливо нічого. Будь я в штабі збірної (віртуально – з повноваженнями), зробив би саме те, що замакетували Микола Степанець з помічниками – Євгеном Будком і Віктором Горбахою.

Так, російські ресурси акцентували увагу на відсутності ряду важливих фігур (Шкурінський, Шишкарев, Валіуллін, Санталов, Горпішин-молодший, Косоротов, Касаткін). Готовий відповісти – в стилі Еллочки-людожерки: «Хо-хо!» і привести наших п’ять-шість виконавців, що явно не перешкодили б – Акименко, Тільте, Остроушко, П. Гурковський, Захаров, Залевський. Додавши воротарський тандем Комок – Деревянкин. Тому тренери витягли максимум з наявний обойми. Насамперед в першому поєдинку.

Він спочатку розвивався за дивним сценарієм. Щось типу почергового лідирування (2:3 від правого напівсереднього Олександра Котова, 4:3 голом його тезки і нашого плеймейкера Кириленко, 7:6 з кидка капітана «синьо-жовтих» Захара Денисова, 9:10 від спритного розігруючого «червоних» Павла Атьмана). Ближче до перерви (в «рамці» пособив добре нам знайомий по «Мотору» Віктор Кірєєв), суперник став створювати запас. Якось привільно з правого кута просочувався Олексій Фокін, але й на протилежній бровці погрожував Ігор Сорока, знову ж таки, вивчений в пору запорізької одіссеї. Фокін підвів риску «в плюс три» на екваторі зустрічі.

На щастя, маятник хитнувся в іншому напрямку. У співці другого тайму відзначився Дмитро Ільченко, якого автор цих рядків відкрив в той вечір для себе по-новому. Непоступливістю лінійний нагадував свою колегу по амплуа з дамської збірної Ольгу Передерій, яка давно вкусила жорстких легіонерських хлібів. Діма ж тільки недавно перейшов в московський ЦСКА. І як же відважно він воював з опонентами на найстремніших ділянках шестиметрової дуги! Так, заробив двохвилинну «відсидку». Однак не дивно, коли тебе провокують, та ще з посмішкою, як «угорець» Дмитро Житников. З нагоди, пару слів про арбітрів. Не згоден з тими, хто висловився щодо їх проросійських рішеннях. Ну, не Марко Борічіч та Деян Маркович винні в тому, що один наш пенальті виявився холостим: Артем Козакевич програв дуель Дмитру Павленку.

Втім, ми забігли далеко вперед, адже на табло ошатної арени в Уруччі вже значилися цифри 23:24. Сербам набридло, що їм «мудро» радять, і вони виписали малий штраф на 56-й хвилині Павлу Андрєєву – лінійному з «Чеховських ведмедів». Врахуйте, що під магію типово югославського прізвища коуча збірної РФ – Петкович – недовго і прогнутися. Але вони і йому показали «гірчичник» (51-я хвилина). Так що версію упередженості по четвергу відкидаємо.

Отже, друга полугодинка залізно в українських тонах. В улюбленій манері знімає павутину в воротах суперника Сергій Онуфрієнко (16:18), а незабаром вони зі Станіславом Жуковим переписують пробіл 16:19 в наш поточний позитив – 20:19!

За десять хвилин до фінальної сирени знову наші відставали на крок – 23:24 від Сергія Іванова, а ближче до розв’язки – 26:27 від Дениса Васильєва, який реалізував більшість. Але треба знати хитруна Козакевича, який, утікши з кута на п’ятачок, відповів в упор – 27:27.

Велимир Петкович – мужик бувалий, щоб наперед насолоджуватися перемогою. Просто в їхньому стані досадують, що при 27:27 Фокін з вигідного положення не кинув, а вирішив «на публіку» (?) підготувати повітряний етюд Житникову. А замість завершення в жанрі баскетбольного «але-уп» м’яч вилетів в аут. Куплет групи «Небо» згадався мимоволі: «А за хмарами сховалися гори, червоних вітрил не видно в затоці».

Але скільки ще секунд на хронометрі? Табличка з символами «Т-3» опускається на суддівський столик, коли відраховано 59:54. Степанець просить тайм-аут, опція якого є у кожної команди в заключні п’ять хвилин гри. І тут відбувається його діалог з делегатом ЄГФ Ніколае Візітіу. Зізнатися, ніколи з вуст охоронця законності не ловив тираду, подібну прочитаної на екрані монітора. Літературно викладається з працею, хоча наставник українців має рацію: не можна «півгодини стягувати» маску, щоб видати інспекторський свисток, а в такому ендшпілі тим паче! Очевидці сказали, що посланець Кишинева повернув-таки з чотирьох секунд до шести, але закрався сумнів – а пан Ніколае коли-небудь сам грав у гандбол, ну або судив в поле?

Міні-нарада визначила, що через боковий введе досвідчений Онуфрієнко, а наввипередки з сиреною кине Жуков. В результаті його дальній постріл прийшовся по центру воріт, де вартував голкіпер. Така ось валідольна нічия!

…Повторна (або у відповідь) баталія принесла успіх не нам, однак не поспішайте, друзі, з наріканнями. Справа в тому, що крім двох кращих збірних кожної групи, путівки в Угорщину/Словаччину отримають і чотири кращих серед третіх. Причому при заочному зіставленні восьми квартетів прийняті будуть до уваги очки та різниця з першої і другої. І такий «мінус», як 28:30, теж здатний стати в нагоді. Кажу «на крайняк», оскільки не вважаю наших хлопців гірше чеської дружини. А вже командор з Фарер на ім’я Сонні Ларсен, прочитай він наші міркування, мав би на київського журналіста ікло вікінга.

Не випадково чи не найавторитетніший на пострадянському просторі гандбольний публіцист Сергій Новіков (handballfast.com) так оцінив дії (зауважте – стороні, що програла на цей раз): «Хоча в цілому вся команда зіграла рівніше, ніж у четвер. Степанець сміливіше і часом з користю йшов на ротацію. Він був цікавіше за Петковича по частині варіювання тактики, до чого його змушували обставини». Сюди наш іменитий колега безперечно відніс і застосування «штучно зайвого» зі зняттям свого воротаря, і просто божевільний персьют вихованців пана Миколи (від 17:24 до 25:27). І тепер можна задуматися, а як пішов би той «броунівський рух», якщо не відбив Кірєєв «семірікі» від Козакевича і Тараса Міноцького?

Так, можна дорікнути мене в переборі оптимізму. Просто поспішаю розвіяти нотки смутку, що звучали після ЧЄ-2020, схоже фразі міліцейського майора Чигаренкова в одній з книг братів Вайнерів щодо його надскромної кар’єри: «Не виявив даних». Веду до того, що сьогодні чоловічий гандбол тримає Україну в одному бомонді не тільки з уявними (як здалося в Мінську), але і з натуральними грандами. Щонайменше є перспективний «мікс» старожилів національної команди з поколінням NEXT, де виявилися Максим Вьюник, Едуард Кравченко, Дмитро Горига, Іван Бурзак та ті ж Ільченко з Міноцьким. Втім, бесіду з головним тренером ми притримаємо на тиждень.

І ще. Цикл повістей метрів детективного жанру називається «Ліки проти страху». Звідти і ризикнув запозичити ідею заголовка, щоб нам всім разом подолати сумніви…

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ

Купуйте електронні версії наших видань

Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram

Читайте також:

Leave a Response