close
Украинский легкоатлетический уникум Сергей Бубка дает автографы в 1991 г. Сразу после взятия высоты, ставшей очередным Мировым рекордом - 6.08 м. Совсем скоро Украина станет независимой. Фото GettyImage
Украинский легкоатлетический уникум Сергей Бубка дает автографы в 1991 г. Сразу после взятия высоты, ставшей очередным Мировым рекордом - 6.08 м. Совсем скоро Украина станет независимой. Фото GettyImage

Цими зимовими днями виповнюється 30 років подіям, які отримали у спортивних колах гучну назву «парад суверенітетів». Литва й Грузія вирішили відкликати атлетів та команди з єдиного радянського простору.

Читати цю статтю на русском языке

У відповідь союзна федерація футболу наполягала перед ФІФА та УЄФА, щоб норовливі не допускалися у євротурніри «окремо» від СРСР. Зауважу, що незадовго до цього вільнюський «Жальгіріс» Беньямінас Зелькявічюс пройшов у Кубку УЄФА шведський «Гетеборг» (2:0, 0:1). Санкції у результаті зняли, але лише в 1991-му.

Ну а зоряний баскетбольний «Жальгіріс» встиг до розставання з загальним чемпіонатом дійти до півфіналу Кубка кубків, розібравшись з бельгійським «Остенде» та ізраїльським «Маккабі» з Рамат-Гана, а мадридському «Реалу» поступився сущі копійки – 80:93 й 89:77.

До слова, в Прибалтиці на заході Країни Рад бував не раз. І всюди відчув тягу тамтешніх спортсменів, тренерів, громадськості до виступу під своїми прапорами. У науково-промисловому литовському Шяуляє (згадайте телевізор «Таурас» або побутові комп’ютери від заводу «Нуклон»). У столичному форматі естонського Таллінна. Або в типовому райцентрі як латвійська Бауска.

Звичайно, все розуміли, що балтійське тріо у МОК не вступало (!), а відновлювало членство, яке було перерване у 1940 році. Але наслідувати їхній приклад не дуже чи сміливо для України? – сумнівалися в редакції над тональністю моїх репортажів. Однак, як відомо, ми створили свій Національний олімпійський комітет в третій декаді грудня 1990-го. Причому ще до офіційного визнання від МОК восени 1993-го синьо-жовті команди стартували у світових і континентальних турнірах …

Прямий виграш суверенізації – можливість потрапляння на міжнародні форуми «самотужки». Адже якщо не брати таких унікумів, як Борзов, Бубка та Бондарчук у легкій атлетиці, Морозов у веслуванні, Поярков у волейболі, а Турчина й Карлова у гандболі, то більшості треба було продиратися крізь не завжди чесні лабіринти відбору у «Червону машину».

Плюс – почуття гордості за свій край. Коли говоримо, що на Олімпіаді-1996 українці завоювали немислиму кількість нагород – 23, у тому числі дев’ять золотих, то засмучу скептиків щодо інерції «радянського ресурсу». Врахуйте: лише двоє з «дев’ятки» народилися далеко (гімнаст Рустам Шаріпов, який розпочинав у Душанбе, та штангіст Тимур Таймазов із північноосетинського селища, до речі, земляк видатного борця Ельбруса Тедеєва). Взагалі ж перемогли плоть від плоті тутешні, як сімферопольське дитя Катя Серебрянська або донецьке – Ліля Подкопаєва. А вже бренд Інеси Кравець та Володимира Кличка виявився надовго. Втім, як і «зимових» першопрохідців Лиллехаммера-1994 Оксани Баюл та Валентини Цербе.

І це коли своєї валюти у країни не було – гривню ввели в обіг вже після повернення делегації з далекої Атланти! Переконаний: на тих прикладах й варто виховувати молодь. Вони переважать модні нині тези щодо «браку патріотизму». Особливо коли й нам під сяйвом п’яти кілець скоро повноцінні три по десять.

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ

Купуйте електронні версії наших видань

Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram

Читайте також:

Leave a Response