Теперішня зима виявилася не тільки теплою, але й спокійною.
Рідкісний випадок: за час антракту клуби Прем’єр-ліги обійшлися без тренерських перестановок, всі команди провели підготовчі збори у Туреччині та не відбулося жодної більш-менш значущої трансферної угоди. У січні, щоправда, було багато шуму з приводу можливого переходу захисника «Шахтаря» Миколи Матвієнка у лондонський «Арсенал», але до «бійки» справа так і не дійшла. А як пізніше стало відомо, приводу для неї начебто не було. Хоча хто знає, кому вірити, кому ні?
Як правило інформація щодо внутрішньої міграції футболістів обмежується терміном дії контракту. І то не завжди. Про ціну ж – мовчок. Дійство відбувається за відомим принципом «грали-програли»: пішов-прийшов з черговими коментарями «дембелів» й новачків – «ніколи не забуду», «радий», «щасливий», «намагаюся». Зрозуміло, що тут навіть близько не пахне мільйонами – навряд чи вітчизняні трансфери можуть змагатися з середньоєвропейськими та ще у теперішній час. Тоді навіщо ховати грошові знаки під гриф «комерційна таємниця»? Думаю, вболівальникам було б цікаво знати, скільки «комбайнів» відправили ковалевци «Олімпіку» за Андрія Богданова, «почому» перший в історії «Десни» легіонер Йоонас Тамм, та скільки заплатило «Динамо» за Беніто (він же Олабіран Блессінг Муйіва). За версією Transfermarkt нігерієць потягнув на 250 тисяч євро. А за версією киян?
Питання, звичайно, цікаве, хоча й не найважливіше. Набагато актуальніше інше. У нашій Прем’єр-лізі гряде ера VAR. Тепер замість коментаторів, експертів й всіх зацікавлених осіб міліметри буде рахувати відеопомічник арбітра. Кому-то подібне «суддівство» подобається, комусь ні, але й ті, й інші сходяться на думці, що тепер все буде «по справедливості». Ну це навряд чи, а ось те, що стане набагато менше дурниць (права коліно нападника на три сантиметри ближче до воріт, ніж кінчик бутси захисника на протилежному фланзі – бачите?), «затемній» (м’яч –обличчя – пенальті) та інших потойбічних явищ дає відповідну надію.
Проте при всіх позитивних епітетах на адресу VAR схиляюся до думки Мішеля Платіні – потрібно покращувати суддівство. Інша справа, як це зробити у нашому меркантильному суспільстві? Набагато простіше працівникові пральні із Житомира отримати британську візу, ніж умовно «Шахтарю» або БАТЕ заробити пенальті на «Сантьяго Бернабеу» або «Альянц Арені» за рахунком 0:0 на 90+3-ї хвилині. Можна навести й внутрішні приклади, але не стану цього робити – навіщо дражнити народ напередодні футбольного свята? Що було, вже у минулому. Тепер ми будемо грати по-новому. Не всі, щоправда, а тільки вибрані – на всіх ВАРа не вистачить, лише для двох пар у кожному турі. Так що «старі добрі часи» частково залишаються і нам буде про що посперечатися до хрипоти.
А тепер – про погоду. Теперішня зима в Україні сприяла «безперебійному» футболу – чемпіонат можна було не переривати й закінчити до «травневих» свят. Вигода всім: збірники могли б відпочити тиждень-другий перед ЄВРО-2020, а вболівальники у цей час спокійно відправитися на пікніки, а не на стадіони. А так заради інтересів національної команди довелося зрушувати та ущільнювати тури. Кому є справа до того, що при нашій-то відвідуваності матчі пройдуть у будні дні, а газетярі з розуму зійдуть з коліс передавати репортажі про футбольні події середовища? Але це так, до слова.
Восьмий раз весняна частина чемпіонату України відкривається у лютому. Вперше зимове продовження ми отримали у 2008 році – 29-го числа. Ще тричі це сталося 27-го (у 2009-му, 2010-му й 2015-му), по разу – 25-го (2017-ї), 23-го (2019-ї) та зараз – 22-го. А найраніший після перерви суддівський свисток пролунав 16 лютого 2018 го у Харкові, де «Шахтар» зустрічався з «Чорноморцем» та зробив його дніпровський рефері Віталій Романов. Зимовий антракт сезону-2017/18 виявився й самим коротким – 68 днів. Теперішній триватиме на добу довше, а найпізніший, друге «відділення» відкрилося у 2000 році – 18 березня.
Фінішна пряма буде коротше спринтерської дистанції – 85 днів. Навряд чи щось або хтось зможе перешкодити «Шахтарю» четвертий рік поспіль та 13-ї раз в історії стати чемпіоном України. А ось за інші місця на п’єдесталі очікується сувора й безкомпромісна боротьба. Не менш цікавим обіцяє бути європейський плей-оф. Тобто, команди, які не потрапили, але гідні першої шістки, збережуть шанси поїхати до континенту. Навіщо їм це потрібно – не питайте, сам не знаю. Тут важливо інше – деякі матчі у групі В перестануть бути формальністю для бажаючих стати євротуристами. Хоча ситуація така, що для більшості з них набагато актуальніша боротьба за живучість. Тут від ульотного 12-го місця до восьмого рукою подати.
У гіршому становищі звичайно «Карпати», які на минулому тижні оголосили себе «народною командою». Подія подана як «історична», хоча з подібним ми вже стикалися. Й не так давно. У вересні 2012 року почесний президент «Карпат» Петро Димінський на спеціальному заході передав повноваження з управління клубом вболівальникам, уклавши відповідний договір з громадською організацією «Завжди вірні». Або зараз поняття «народна команда» слід читати інакше? Різниця лише у тому, що тепер одноголосним рішенням депутатського корпусу міськради «Карпати» перейдуть у власність громади Львова. З особистого досвіду знаю, що «народна» насправді означає нічийна. Принаймні у нашій реальності. Пам’ятайте, ще недавно у Прем’єр-лізі був народний клуб «Верес», який легко «махнув» з ненародним «Львовом» елітною пропискою?
Боюся, що у народу менше грошей, ніж у будь-якого окремо взятого олігарха.
Едуард КИСЕЛЬОВ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
