close
Футбол

Відраховані за дзвінком Івана Іванича?

Олексій Середа, учень Тамари Токмачової, на грудневому юніорському чемпіонаті світу в Києві здобув два «золота» й вважається реальною надією України в Парижі-2024. Фото df-ua.org
Олексій Середа, учень Тамари Токмачової, на грудневому юніорському чемпіонаті світу в Києві здобув два «золота» й вважається реальною надією України в Парижі-2024. Фото df-ua.org

Знову про дивовижні рокіровки в збірних і федераціях. Ніколи б не подумав, що в спорті найцікавіше – воювати в кулуарах.

Читати цю статтю на русском языке

Так, у шкільні роки читати про Другу світову або дивитися фільми Бондарчука, Столпера, Чхеїдзе, Калатозова, Чухрая, Мотиля було душевною потребою. Спортивні репортажі по ЦТ або УТ слугували даниною позитивним емоціям. А сьогодні, отримуючи чергову порцію новин про кадрові маневри, думаєш: це свідоме руйнування надбаного чи сценарій «проти кого дружимо?»

Не так давно «Спорт-арена» оповідала суперечливу ротацію в легкій атлетиці. Аби читач не сумнівався: продовження бенкету не забарилося! Хоча революція, скажімо, у веслуванні на байдарках і каное сприймалася зовні смарагдовою. Ігор Нагаєв прийняв під свою оруду національну команду після того, як за власним бажанням (так воно подавалося) звільнився Юрій Чебан.

Ваш кореспондент знайомий довше з першим із них, оскільки той значно старший від колеги – перемагав на чемпіонатах СРСР ще в середині 80-х, а в олімпійському Сеулі разом з партнерами по екіпажах Нагаєв виборов «срібло» й у байдарці-двійці, й у четвірці. Тут була не зовсім зрозумілою причина рішення Чебана не брати участь у конкурсі, особливо в світлі дуже пристойного виступу в Токіо. Нагадаємо, Людмила Лузан і Анастасія Четверикова принесли Україні дві нагороди, що для порівняно невеличкого загону наших учасників просто здорово.

Почав розбиратися в тенетах і зрозумів – наш чемпіон Ігор-2012 і 2016 на 200-метрівці в каное-одиночці не забажав працювати з новим керівництвом української федерації. А там на виборах очільника баланс голосів наявного президента Сергія Чернишова й Ігоря Слівінського – 9:13. Мені кажуть – а чого дивного: Юра – одесит, Сергій Олександрович – з міста Південне чи Южне (як кому подобається), вони знаходили спільну мову, а надалі хтозна? До речі, читав відгуки на успіх Ігоря Ярославовича – нарешті наша людина за штурвалом. Чекайте, братики-кролики: тут престиж країни чи міжрегіональні перегони?

Мені добре відомий старший брат новообраного шефа УФК – Михайло Слівінський учасник чотирьох поспіль Олімпіад, причому 1988 й 1992 роках його човен незмінно ставав другим на дистанції 500 м. Отже, встиг веслувати за Союз, СНД, Україну й, уявіть собі – за Польщу на початку «нульових». Ну а пан Ігор успішно працює директором ДЮСШ «Добротвір» на рідній Львівщині, й нещодавно школа отримала статус Центру олімпійської підготовки.

Чесно, не маю наміру порівнювати Чебана з Нагаєвим, котрий вдруге прийняв кермо збірної, а перед тим досить довго підіймав цей вид спорту в Казахстані. Просто коли лунають версії на кшталт «Чебан дуже швидко отримав посаду після завершення змагальної кар’єри», то це, даруйте, смішно. Видатний тренер з хокею Анатолій Богданов, ще здавалося б, учора виходив на лід у ланці нападу з Анатолієм Ніколаєвим на протилежному фланзі й Володимиром Клоповим в центрі, а одного дня, на секундочку, став коучем «Сокола» й невдовзі повернув популярному клубу прописку у «вишці», а згодом і привів його на «бронзовий» щабель 1985-го.

Зверну вашу увагу ще на один аспект: наскільки мені відомо, Сергій Чернишов не займався збиранням «залізних» соратників під вибори, й піди знай, чи не стало це помилкою? Наразі, він як і досі, тягне воза в СК «Хімік», відомому не тільки водними дисциплінами, а й баскетболом, волейболом тощо. Й начебто «за президентство» у веслярстві не одержував зарплату. Може, воно й на краще, що обійшлося без застосування адмінресурсу?

Тим часом події навколо збірної України зі стрибків у воду дозволяють припускати протилежне. Тамара Токмачова з 2005-го вела цю ескадру, а 16 років, погодьтеся, це чотири повні олімпійські цикли! Довго перераховувати всі регалії її підопічних, ну а відсутність токійських медалей – просто відгомін зміни поколінь. Федерація України зі стрибків у воду рекомендувала Тамару Володимирівну й цього разу. Але міністерська комісія розсудила інакше – нехай спробує Ілля Кваша (подейкують, контракт поки не підписано).

Видається більш аніж ризиковано – знаний стрибун абсолютно не має тренерського багажу, та й чи достатньо його «бронзи» в синхроні з Олексієм Пригоровим на Іграх-2008 для авторитету серед збірників? Наскільки я знаю з достовірних джерел, на продовженні контракту з пані Токмачовою наполягав і президент ФУСВ Ігор Лисов. Мені цікаво, хто ж міг «перетиснути» такого топ-менеджера, чиїми зусиллями збірна має чудовий осередок для підготовки – Центр спорту «Ліко»? Це могло бути виключно з подачі державних установ. Причому не банального дзвінка «від Івана Івановича», а не менш аніж з оточення віце-прем’єра або навіть ОПУ, для яких Кваша постать приваблива й медійна. Вибачте, а ці люди розрізняють стрибок «напівгвинт» від «три з половиною авербах»? Ось і ми про це…

Перепрошую, ледь не оминув ігрові види спорту – мабуть там усе штиль? Помиляєтеся! Щойно здійснили дивну комбінацію в настільному тенісі. Щоправда, очільниця жіночої нашої збірної Маргарита Песоцька свою позицію зберегла, власне, інших конкурсантів не було. Зате в чоловічому форматі після 15 (!) років прекрасної діяльності Володимира Геворгізова комісія забажала оновлення. З одного боку, ніхто не заперечує організаторських здібностей Вадима Лунєгова (поява в Чернігові спеціалізованого залу й команда майстрів рангу ЧУ). З іншого, «що у вас, хлопці, в рюкзаках» (колись дуже популярна пісня Юрія Зарицького на вірші Льва Кукліна), крім представницької картинки?

Може заглядали в паспорт? Будь ласка, Леонід Ратнер забезпечив «бронзу» гандболісток у Афінах-2004, маючи добряче «за 60», і ця медаль понині єдина подібного штибу в суверенній Україні! В доробку Геворгізова за понад піввіку тренерства найрізноманітніші здобутки – від «бронзи» його особистого учня Володимира Маринкевича за збірну СРСР на чемпіонаті світу-1989 (третє командне) до відзнак натуралізованого китайця Коу Лея (парна «бронза» Євро-2010 З Євгеном Прищепою, дев’ятий результат у Ріо-2016, третє й четверте місця в «одиночці» на двох поспіль Європейських іграх, у Баку та Мінську відповідно). А головне за участю пана Володимира нашу малу ракетку інакше стали сприймати на планеті. Отже і в оцьому, даруйте, кінодетективі, втрутився конкретний режисер.

На десерт узагальнююче запитання: доки ж у нас триватиме відрахування професіоналів на догоду функціонерам?

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ

Купуйте електронні версії наших видань

Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram

Читайте також: