Авторитет Верняєва підкріплений майстерністю й інших гімнастів, вже забезпечили єдиним колективом наш пропуск в Токіо.
Самі традиції налаштовують на високий рубіж в Токіо насамперед для чоловічої компанії. Маючи в своєму розпорядженні такого лідера, як олімпійський чемпіон-2016 Олег Верняєв і досить солідних його партнерів, просто не можна зменшувати оберти. Завдання-мінімум наша сильна стать виконали і по шляху в японську столицю, завоювавши командну ліцензію. У жіночих номерах програми таких путівок на сьогодні аж… одна.
Що і хто стоїть за такими розкладами, повідала в бесіді з кореспондентом «Спорт-арени» державний тренер зі спортивної гімнастики Оксана Слюсарчук.
– Ті, хто стежить за подіями в цьому виді спорту, сприйняли результат чоловічої команди мало не як належне. А насправді виходить, що «японська» путівка дісталася хлопцям аж ніяк не просто?
– Рівень конкуренції на чемпіонаті світу-2019 в Штутгарті взагалі був позамежним. В принципі, восьме місце в командних змаганнях виглядає скромно. Все-таки за підсумками кваліфікації були четвертими. У фіналі ж від «бронзової» позиції японців наших відокремило одинадцять балів з хвостиком. Але на той момент найважливішим стало відібратися на Ігри. Нагадаю, що чотири роки тому в цьому номері програми Україна якраз стала на Олімпіаді восьмою, а в Лондоні-2012 посіла четверте місце, поступившись англійцям в суперечці за п’єдестал менше двох десятих (найкращим досягненням вітчизняних команд залишається «срібло» Сіднея-2000. – Прим. Є.К.).
– З «бразильського» складу хто здобував ліцензію на торішньому «світі»?
– Таких гімнастів троє. Це, по-перше, володар олімпійського «золота» на брусах і «срібла» в багатоборстві, 26-річний киянин Олег Верняєв. Всю його колекцію дуже довго довелося б перераховувати, адже тільки європейських титулів у нього шість. А з найсвіжіших регалій абсолютна світова «бронза» минулого року. Готує його Геннадій Сартинський, який є також головним тренером чоловічої збірної. Далі також півпред столиці – 27-річний Ігор Радівілов і 23-річний харків’янин Владислав Грико. Ігор, нагадаю, бронзовий медаліст Лондона-2012 в опорному стрибку і дворазовий віце-чемпіон світу. Додайте «бронзу» в своїй коронній вправі на минулорічній світовій першості. Його наставник – В’ячеслав Лаврухін. Грико не настільки титулований, але як мінімум командне «срібло» Універсіади-2017 в активі учня В’ячеслава Азимова є. У цій же компанії виступали 28-річний киянин Петро Пахнюк, підопічний знову ж Лаврухіна, і 27-річний Євген Юденков з Луганської області, з яким працює Андрій Хрустальов. Що стосується Пахнюка, то в його біографії був від’їзд в Азербайджан, але три роки тому він повернувся на батьківщину і, до речі, на штутгартському помості виглядав переконливо: дев’ятий в багатоборстві та сьомий на брусах.
– Переходячи до жіночих результатів, дозволю собі заглянути в історію. Причому не обов’язково посилаючись на дві золоті нагороди Лілії Подкопаєвої в Атланті-1996, включаючи багатоборство та вільні, плюс срібну на гімнастичному колоді. Можна ж ще акуратно згадати пізніші злети Аліни Козіч, Ірини Краснянської, Олени Кваши, Яни Дем’янчук, перш за все європейські. А зараз по ідеї тиша в дамському царстві?
– Ну чому? Є гідні спортсменки й зараз. Ви маєте рацію в тому, що в сенсі токійських ліцензій ми залишаємося без командного пропуску, перебуваючи в статусі «третього запасного» як п’ятнадцяті слідом за дванадцятьма щасливчиками. В особистій першості ліцензію здобула 19-річна киянка Діана Варінська, вихованка Юлії Каюкової. Що цікаво, з 26-го рядка в кваліфікації вона піднялася на 15-е місце в фіналі багатоборства. Також в Штутгарті боролися за удачу 17-річна тернополянка Анастасія Бачинська, вихованка Ганни Лев та Оксани Першиної, до речі, переможниця Європейських ігор в Мінську-2019 (вільні вправи), а також столичні гімнастки – 29-річна Ангеліна Радівілова (тренер Каюкова), 19 -річна Валерія Осипова (Першина), що починала взагалі-то в Запоріжжі, і 23-річна Яна Федорова, підопічна Андрія Берегового.
– Чи залишаються шанси ще хоча б на одну квоту для прекрасної статі?
– Треба розуміти, що з березня нинішнього року, коли сталося перенесення Ігор, весь графік Кубка світу зазнав значних змін. А саме в цих турнірах закладена та можливість, про яку ви запитуєте. Тепер треба чекати до року 2021-го, і наші надії тут пов’язані з Бачинської. І, між іншим, перед чоловіками поставлена мета, поряд з п’ятьма командними бійцями, завоювати також додатковий індивідуальний мандат.
– До речі, Оксана Михайлівна, а ліцензії ці «на країну» або персональні?
– В індивідуальних змаганнях саме так, а хто увійде в остаточний варіант чоловічої команди, вирішуватимуть і Геннадій Людвигович Сартинський, і тренерська рада збірної.
– Ви поки не озвучуєте конкретні завдання на саму Олімпіаду, хоча для віщого Олега вона й так зрозуміла?
– Природно, наші лідери мають намір боротися за призові місця. Однак для початку йтиметься про те, щоб пробитися у фінал, куди на Іграх допускається не більше двох багатоборців від країни. Думаю, зараз не резон давати гучні обіцянки. Цей рівень вимог всі усвідомлюють і тому працюють в залі не покладаючи рук.
– Треба розуміти, що традиційно хлопці та дівчата працюють в Конча-Заспі?
– Так, зараз там тренуються і вихованці Сартинського, і вся жіноча збірна з головним тренером Андрієм Анатолійовичем Береговим. А старший тренер у дівчат досвідчений Олег Васильович Остапенко. Найближчий старт вже з 26 вересня в Києві – Ukraine International Cup-2020, більш відомий як Кубок олімпійської чемпіонки Стелли Захарової. Навіть якщо виступлять команди семи-восьми країн, це з’явиться серйозною перевіркою і рівня програм наших збірників, і психологічної готовності до жорсткої боротьби. У сучасній гімнастики адже не залишилося пересічних суперників.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
