Головний тренер чоловічої збірної України Микола Степанець поділився думкою щодо стартових матчів у відборі на Євро-2022.
Варто нагадати, що на нейтральному майданчику Мінська наші хлопці внесли перше очко в таблицю групи 3. Щоправда, в повторній зустрічі з росіянами поступилися два м’ячі. Однак Микола Степанець не схильний вважати першу нічию межею можливостей його підопічних, на чому «Спорт-арена», в принципі, і наполягала в попередньому матеріалі.
– Безумовно, – підкреслив наставник, – вкрай важливо було розпочати кваліфікацію з позитивного результату. В силу різних причин і з поправкою на пропуск рядом гравців декількох тижнів через самоізоляції важко було розраховувати на ідеальне виконання. Хоча робили для цього все необхідне. В принципі, мали шанс перемогти в першому матчі, відстоявши заключну атаку суперника, але на своє володіння залишилася крихта часу. Та й в іншому поєдинку, якщо згадаєте наш камбек від шести-семи м’ячів відставання, то програшу прагнули уникнути.
– Чи виправдало себе проведення передстартового збору безпосередньо в Мінську?
– Так, однозначно! У нашій справі важливо тренуватися там, де належить грати. Крім того, обстановка дружелюбності білорусів, з якими відмінно контактували президент ФГУ Андрій Мельник і генеральний секретар Олександр Гладун. Ну і нарешті гравці, а вони ж виступають не тільки вдома, а в діапазоні від білоруського же Могильова і Пермі до Франції і Румунії, порівняно гладко сюди добралися. Інше питання, що хтось, як Едуард Кравченко, Дмитро Тютюнник, Владислав Донцов, відновили заняття тільки з нами в Уруччі, вимушено залишаючись в «Моторі» без ігрової практики в Лізі чемпіонів. І все ж завдяки єдиному колективу ми зуміли знайти належний настрій.
– Та вже, не забути, як Захар Денисов, повертаючись до своїх воріт після голу, такі суворі погляди кидав на лавку, що ось-ось закусає всіх навколо…
– Так капітан і покликаний бути заводієм, а Захару таке притаманне. Приклад тим і хороший, щоб партнери підхопили.
– Мабуть, провідні гравці несли надмірне навантаження, так може їх частково не вистачило на два поєдинки?
– Це дійсно серйозна обставина. Хороша форма в першій грі Жукова, Онуфрієнка, знову ж Денисова та Олександра Кириленка дозволяла тактично тримати сюжет під контролем і не відпускати опонентів в значний відрив. Що стосується другої гри, то Артему Козакевичу відгукнувся рецидив травми, і в «старті» проявився Кравченко. На мій погляд, він аж ніяк не випадав з ансамблю. А щодо малого проміжку між матчами ви маєте рацію. Хоча хто сказав, що удача впаде до ніг? У подібних контрастах такого не буває.
– До речі, наскільки складно було позбавити хлопців від політичного підґрунтя?
– Зрозуміло, що весь тренерський штаб, куди також входять Євген Будко і Віктор Горбаха, разом з медперсоналом і гандбольним керівництвом враховували дані аспекти, але свідомо обходили в спілкуванні з командою цю тему. Ми готували напад і захист проти сильного конкурента, але не накручували. Кожен одержимий мрією пробитися на Європу, люди дорослі та прекрасно все розуміють. Природно, робили поправку на те, що збірну РФ очолив новий тренер, а значить колишній відеоматеріал не покривав всіх нюансів. Суто робочі моменти.
– Говорячи про відсутність тих чи інших гандболістів, я грішним ділом забув у своєму превью про Антона Терехова – голкіпера з польського клубу «Погонь». А це, мабуть, лише додало вам головного болю, коли все ще не відновився досвідчений Геннадій Комок?
– Найцікавіше, що у Антона вже квиток був на руках! І раптом позитивний тест, та ще трохи раніше двоє його партнерів в Щецині підхопили вірус. Зрозуміло, що він прибути до нас не міг. Повірте, кажучи, мовляв, претензій до збірок по самовіддачі не виникло, маємо на увазі і Юрія Шамрилу з дебютантом Максимом Вьюником. І все ж підтримай нас воротарі більшою мірою, особливо по другого матчу, тоді б суперник нас наздоганяв, а не ми його. Погодьтеся, морально легше вести, ніж надолужувати, умовно, п’ятьма бездоганними атаками, при цьому нічого не пропускати в обороні!
– Цікаво знати вашу оцінку не тільки Вьюника, але молодої плеяди в цілому.
– Мені приємно, що звернули на це увагу. Зміна поколінь назріла ще пару років тому, коли вийшли з тіні Дмитро Горига, Іван Бурзак, Дмитро Ільченко. Зараз вони помітно додали. Але природно потрібен час, щоб їм закріпитися в складі. Або візьміть Тараса Міноцького, можливо, не так часто задіяного в «Моторі», проте вельми перспективного своєю різнобічністю. За необхідності він здатний зіграти і в центрі, і напівсереднім, і навіть на краю. До слова, коли на правому куті проблеми з ахілом, повторюся, вивели на час з ладу Козакевича, то Кравченко прийняв бій. Так, не все реалізував, зате відчув, яка планка завдань перед ним.
– Чому акцентуємо на цьому увагу – оголосив про завершення кар’єри в національній команді її багаторічний лідер Сергій Онуфрієнко з французького «Шартра». Можна припустити, що звітні ігри і подальший шлях проти Чехії і Фарер спонукають його переглянути цей крок?
– Тут не сховаєшся за фразу «Ніколи не говори ніколи». Сергій чесний перед нашим гандболом, і ми поважаємо його рішення. Присутність такого майстра, який завжди підкаже менш досвідченому товаришеві, поведе за собою, дуже впливає зі знаком «плюс». Але якщо з величезною вдячністю до 35-річного Онуфрієнка доведеться шукати альтернативу, то така можлива. Тут і Влад Донцов, і вельми досвідчені «правши», що не типово для цього амплуа, В’ячеслав Садовий та Євген Буйненко. Сподіваюся, вболівальники не забули і про Олексія Ганчева…
– Микола Степанович, в своєму резюме для офіційного сайту федерації Андрій Мельник висловив визнання президенту НОК України Сергію Бубці, міністру молоді та спорту Вадиму Гутцайту і – цитую – «всім, хто взяв участь в цьому процесі». Чи відчули це гравці та тренери?
– А такі речі тим і є значущими, що часом залишаються як би за кадром. Сьогодні, коли дуже багато зав’язано на питаннях поза майданчиком і знаходиться в тій же юридичній сфері, матеріально-технічному забезпеченні і так далі, без подібного тилу просто не обійтися. Так що приєднуюся. Нам важливо, що в збірну вірять.
– Шкода, в грі не завжди від неї все залежить. Ось проясніть, за що заробили «гірчичник» від братів Ковальчуків на початку другого тайму?
– А тут ніякого секрету. Висловив обурення різним суддівським трактуванням схожих епізодів для двох команд. Ну, уявіть, ти ризикуєш, граючи «7 на 6» або «6 на 6» в меншості з порожніми воротами. Здається, ось-ось суперечка піде м’яч в м’яч, а наш гол не зараховують свистком «на гравця». Хоча за таке ж єдиноборство у нашій шестиметровій лінії призначають пенальті на користь підопічних Велимира Петковича. Тут ще прикро, що Ігор і Олексій, не маючи належного навантаження в чемпіонаті Молдови, роками судили в українській Суперлізі, де, власне, і стали серйозними арбітрами міжнародного рангу. Ну а в той день вони засмутили.
– Коль мова зайшла про рефері. Незадовго до виїзду в Білорусь бачив вас на годині прощання з Олександром Людовиком в передмісті Києва. Безсумнівно, вам є що сказати?
– Це дуже гірка і передчасна втрата для всього гандболу. Олександр Миколайович належить дійсно до суддівської еліти. У його послужному списку сім чемпіонатів світу (в дуеті з Валентином Вакулою), п’ять, по-моєму, європейських, і як вершина – Олімпійські ігри. До того ж він не втомлювався передавати досвід молодим колегам, сприяючи їх становленню. І, знаєте, у Саші завжди на обличчі була добра посмішка…
На завершення огляду нагадаємо, що чесько-фарерська «спарка» нашого квартету перенесена мінімум на січень. Вся боротьба за путівки до фінального раунду континенту попереду. Так що відповідно із закликом на рекламних плакатах в київському метрополітені – «Вривайся в зарубу!», будемо чекати від збірної України завтрашніх, а точніше, весняних удач.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
