Третю путівку до олімпійського Токіо українцям вдалося добути в жанрі «крайнього шансу». Благополучний за всіма історичними параметрами вид спорту буде у нас представлений на Іграх тільки трьома українськими борцями. До Ленура Темірова (категорія до 60 кг) і срібного призера Ріо-2016 Жана Беленюка (його коронна – 87), які добули олімпійські мандати за підсумками ЧС-2019, додався у ході весняної кваліфікації один Парвіз Насібов. Не обійшлося при відборі й без порції невезіння.
Що цікаво – кажу до відома – на чемпіонаті Європи, що завершився в третій декаді квітня, число наших призерів також вимірювалося цифрою «3». Щоправда, з маленькою «токійською» зграєю збігається тільки ефектна фігура Беленюка. Чому все сталося саме так, кореспондент «Спорт-арени» дізнавався у в.о. головного тренера збірної України, заслуженого майстра спорту Володимира Шацьких.
– Отже, перша спроба слідом за відстрочкою Олімпіади трапилася в Будапешті, де від країни на європейську кваліфікацію заявлявся один борець у вазі. Завдання – місце не нижче другого. Поясніть, будь ласка, чому відразу двом українцям за рівного рахунку на табло присудили поразку?
– 24-річний Артур Політаєв з Київщини почав виступ у вазі до 67 кг впевненими 9:0 над швейцарцем Андреасом Ветшем. Потім в 1/8 фіналу завершив сутичку з грузином Рамазом Зоідзе – 6:6. Тут визначилося за критерієм якості дій – суперник провів прийом ціною в чотири бали. У такому випадку нічия не влаштовувала, а відповісти тією ж монетою або випередити, скажімо, 7:6 – не встиг. Хіба що наздогнав в рахунку. А оскільки Зоідзе пробився до фіналу і, до речі, в результаті виграв, то наш борець йшов по втішній сітці. Там підопічний Олександра Міхєєва і Дмитра Пікалова здолав посланців Хорватії та Вірменії, проте «бронза» не приносила ліцензію.
– Інший паритет не на нашу користь, по-моєму, виник у «супертяжів»?
– Так, таку арифметику випробував на собі 29-річний київський армієць Микола Кучмій (до 130 кг), зокрема, проти болгарина Радослава Георгієва. З тих цифр 2:2 пріоритет за останньою за часом дією. Забігаючи вперед зазначу, що і на всесвітньому травневому турнірі, що проходив у Софії, Кучмій ніяк не заслуговував подібної розв’язки. Адже він, ще не до кінця відновившись після хвороби, виграв у куди більш іменитих конкурентів, ніж його фінський кривдник по півфіналу. Це, наприклад, вірменин Давид Овсепян – призер Кубка світу, чех Штепан Давид, американець Адам Кун – віце-чемпіон світу-2018. І ось за крок до мети – 1:1, причому Матті Еліас Куосманен нічим не перевищував вихованця Віктора Гайдука (перший наставник ще в Конотопі) і Артура Дзігасова. Так, Коля вийшов на поєдинок за третє місце, який однозначно і виграв у грека Александроса Пападатоса. Але це вийшло швидше для статистики.
– Повертаючись до угорського килиму, кому ще не вдалося подолати європейський КПП?
– У категорії до 77 кг досвідчений харків’янин Ярослав Фільчаков почав з перемоги над білорусом Віктором Сосуновським, причому в напруженій зустрічі – 3:1, а далі не знайшов ключик до Айка Мнацаканяна, який представляє Болгарію – 1:5. Щоправда, той сам не промах: у 2019-му ставав третім і в Європі, і в світі до 72 кг. Але, що примітно, Айк відібрався на Олімпіаду вже пізніше – через світову кваліфікацію. Це до питання щодо щільності конкуренції. Втім, токійське завдання зовсім не розв’язав Ніколоз Кахелашвілі, що змагається під італійським прапором (до 97 кг), а саме він до цього з’явився перешкодою для Олександра Шишмана з Маріуполя.
– По дорозі в Софію на світовий турнір під умовною назвою «Крайній шанс» неспроста був проведений ряд замін?
– Але туди вирушили хлопці теж не випадкові, адже система відбору діє в нашому виді спорту за чіткими правилами. 24-річний одесит Владлен Козлюк просто через різницю в досвіді подібних форумів поступився французу Мелонену Нумонві – чемпіону світу-2014, а «сріблом» він володів ще в 2009-му. Що стосується номінації «77», то перевірку боєм пройшов 22-річний Дмитро Васецький з Дніпропетровщини. Йому відразу дістався триразовий чемпіон Південної Америки колумбієць Хаір Куеро Муньос, можливо, наші вболівальники його запам’ятали по лютневому традиційному турніру в Києві. Дмитро чинив опір, проте підсумок – 3:9.
– Уявляю, Володимире Володимировичу, яким довгим виявилося очікування видобутої все-таки ліцензії до 67 кг. Адже, якщо б не досягнув успіху Парвіз Насібов, це стало б другим поспіль «холостим пострілом» для штабу збірної?
– Проте ми міцно вірили у запорізького середньотяжа, учня Євгена Черткова і Миколи Салєєва (у нього Парвіз починав в Миколаєві). У здорові амбіції цих людей. Володарем бажаного пропуску в Токіо він став завдяки півфінальній перемозі над японцем Шого Такахаші – 10:3. І, до речі, атлети країни-організатора Ігор не звільнялися від кваліфікації. Втім, в ту четвірку треба було потрапити, а серед суперників Парвіза – вже згаданий нами Ветш, потім перуанець Нільтон Сото і Расул Чунаєв з Азербайджану – він, як то кажуть, про всяк випадок бронзовий олімпійський медаліст Ріо-2016, чемпіон і володар Кубка світу в сезоні-2015, переможець Універсіади-2013 і дворазовий віце-чемпіон Європи. Причому результат сутички – 3:2 на користь Парвіза. Суто формально, 22-річний Насібов зайняв в болгарській столиці друге місце, а стиковий поєдинок з іншим фіналістом – Кареном Асланяном з Вірменії – не відбувся. Втім, UWW цілком могла обійтися без таких баталій, адже і один, і другий вже мають ліцензії.
– На користь гідної «лавки» збірної каже підсумок, що не впливав на олімпійський реєстр, але важливого ЧЄ-2021 у Польщі?
– Дійсно, там боровся ще один наш бойовий загін, причому Віктор Петрик (Київська область, до 60 кг), який перш починав в Костополі на Рівненщині, і Максим Євтушенко з Краматорська (72) піднялися на третю сходинку п’єдесталу. У першого з них тренери Максим Чепурко та Іван Ладоненко, а у другого – його батько Олег Євтушенко. Таку ж медаль здобув на цей раз у Варшаві наш лідер Жан Беленюк, підопічний Віталія Киселиці та Олега Сазонова (в дужках зауважу, що сам Володимир Шацьких «на Європі» був другим у Вільнюсі-2009, а ось на світовому рівні завоював «золото» Гуанчжоу-2006 – тоді в категорії «74»).
– Жан, зрозуміло, не вимагає додаткових рекомендацій. Ліцензію отримав як діючий чемпіон світу-2019. А ось можна трохи докладніше про Темірова?
– Ленур – борець бувалий, йому 31 рік. Вперше виступив на Олімпіаді-2012. Але через півтора року після Лондона почалися відомі події в Криму, а він з родини кримських татар, що повернулася з Узбекистану на історичну батьківщину на початку 90-х. Як спортсмен вихований в ДЮСШ в околицях Судака, і ви здогадуєтеся, постала проблема подальшої кар’єри. Всіх нюансів не перелічити, але тепер в його надійному тилу Полтавська область і два наставника – Ісмет Салієв, який вів його з новобранця, і Анатолій Коханевич. Вищі досягнення – дві європейські «бронзи» поспіль з Бухаресту-2019 і Риму-2020, плюс така ж світова нагорода в Будапешті-2018. У протоколі ліцензійного «світу» в Нур-Султані він на п’ятому місці. А це – путівка.
– Які найближчі плани нашого олімпійського тріо, і наскільки міцна підтримка держави, перш за все фінансова?
– Збір в хорватському місті Пореч буде служити передусім цілям відновлювальним (борці вирушили туди 19 травня. – Прим. Є.К.). Хоча не забуваємо про основні параметри підготовки. Тому їдуть і спаринг-партнери. До Беленюка підключимо перспективного Васецького, і для Дмитра такий досвід є неоціненним. Думаю, таку думку розділять і його особисті наставники – Микола Ставрінов і Сергій Сухіненко. А що стосується забезпечення, то максимум з можливого в наших реаліях спортивне міністерство робить.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
