Львів’янка Алла Черкасова принесла на борцівському килимі бронзову медаль у вазі до 68 кг, красиво здолавши лауреатку попередніх Ігор – японку Сару Дошьо.
Читати цю статтю на русском языке
До обіду вівторка плекалася надія на стрибки в довжину серед прекрасної половини людства. Марина Бех-Романчук, її теж бояться інші фіналістки. На жаль, купа заступів і при гідній спробі на 6,88 – п’яте місце. Причому дюжина сантиметрів до переможниці, Малайки Мігамбо з Німеччини. І в цей, пардон, дециметр упаковані протокольні цифри ще трьох конкуренток.
На щастя, після обіду 3 серпня як раз і виник «фактор Черкасової», чиє третє місце в її 32 роки по ідеї з золотим відтінком. Може, автор загнув на радощах? Тоді покличу на допомогу заслуженого тренера України Володимира Євонова, який багато років працював з нашими збірними в якості рульового:
– А чому не розцінити успіх Алли як перемогу – над собою, над обставинами і в даному випадку над опоненткою за рангом чемпіонки 2016? Так, це складний траверс, але хіба він міг виявитися простим? Скільки травм рук, колін та інше! Не забудьте, що після злетів Іри Мерлені, тобто, починаючи з Лондона-2012, наші дівчата не здобували нагород.
– Серед нинішніх призерів виявляємо туркеню Ясмін Адар. Це не їй Черкасова поступилася в Ріо, щоправда, в іншій вазі?
– Саме так. Перед тими Іграми Алла свідомо перейшла до категорії «76», щоб мати шанс потрапити на Олімпіаду. І, до речі, переконливо взяла ту ліцензію. Сказати, що Адар її в Бразилії перевершила – так анітрохи. Трохи від суддівства, нюанси технічні. Зараз же їх дороги, зрозуміло, нарізно. А вийшло, що кожна у своїй вазі виявилася третьою.
– Збіглося і те, що як Дошьо, так і українка догодили під блискавичні атаки Таміри Сток-Менси. Американка насправді настільки сильна?
– Різниця у двох зустрічей є! Японка начисто програла чинній чемпіонці світу та Пан-Американських першостей на самому старті, але та просунулася вперед і як би «притягнула» за собою азіатську спортсменку аж до раундів розради. Зустріч же львів’янки з Тамірою – це вже півфінал, де, як то кажуть, не сховаєшся за регламент. Так ось, спочатку Сток-Менса виглядала скромно, і не хочу гадати, з чого рефері відкрили рахунок 30 секунд, мимоволі змусивши українку ризикувати…
– Колишні поєдинки наша газета відстежила в огляді понеділка, а ось як ви, Володимире Євгеновичу, прокоментуєте саме «бронзовий»?
– Коротко можна фразою «вклалася в один прийом». Але це буде не зовсім точно. А в деталях… Вийшла дуже зібраною, не дозволила Дошьо заволодіти перевагою і, навпаки, нав’язала свої захоплення. У потрібну мить прихопила суперницю за голову, перевернула і виграла «на туші». Так, ефектно, так, за дві з чимось хвилини першого періоду. Але ж за цим є десятирічний, якщо не більше, шлях. Одна адже справа п’єдестали світу і Європи (Алла перемагала відповідно в 2018 і 2019-му. – Прим. Є.К.), інше – Олімпіада, де ти можеш здійснити мрію єдиний раз за кар’єру.
– До речі, Алла зазначила в інтерв’ю прес-службі НОК України, мовляв, щаслива неймовірно, що привезе сина обіцяну медаль з Токіо. Що вдячна всій Україні і Богові, всім людям, які протягом її активного періоду в спорті знаходилися поруч та підтримували. Але додала, що це, можливо, її заключні шість турнірних хвилин.
– Навіть якщо так станеться, теперішнім результатом пишається вся країна. І результат цей всередині українських традицій, а не «раптом». Наша жіноча збірна постійно в світовійй топ-п’ятірці.
– Героїня дня – вона адже чисто львівська вихованка?
– Так, починала у Андрія Пістуна, потім її став тренувати Олексій Мельник, а він, як ви знаєте, рідний брат Ірини Мерлені. Тому з особистими наставниками Аллі понині везе. Вільна боротьба популярна в багатьох наших регіонах, і завдання – зберегти ці школи, а на прикладах зірок ростити резерв. Тоді є підстави претендувати і в майбутньому на олімпійські рубежі.
…По-моєму, зрозуміліше й не скажеш. І ще трохи інформації за вівторок. Стукаю по дереву: Марта Фєдіна з Анастасією Савчук й після технічної програми дуетів артистичного плавання треті, нехай і не з дуже великим запасом від господинь Ігор. Буденно – про гімнастику. Сьоме місце у фіналі на брусах зайняв киянин Петро Пахнюк. У рубриці «День за днем» читач побачить розмір його відставання від медального тріо, але не поспішайте з висновками.
Тут сермяжна правда, що вперше з Атланти-1996 ми в цьому виді спорту повертаємося без медалей. Укупі з сьомим місцем чоловічої команди, щоправда, при сумнівному відлученні Олега Верняєва – так, прикро. З іншого боку, в Ріо п’ять років тому Пахнюк крутив піруети під прапором Азербайджану, а тепер він знову під дахом будинку свого.
Ну а чемпіонство? Віддаю естафету колезі, який відстріляється за 4 серпня, адже там мінімум двоє медалістів ми отримаємо в греко-римській боротьбі. Тому наспівую куплет на вірші Роберта Рождественського із старовинного кінодетектива «Варіант Омега»: «Я все зможу пройти, я все подолаю, аби настав він, цей самий довгоочікуваний, зоревий, переможний день».
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
