Очікування українського прориву на Іграх тривало й у вівторок. Тост з «Кавказької полонянки» – «Щоби наші бажання завжди збігалися з нашими можливостями» – знову не одержав позитивного відгуку.
Цього дня багато хто сподівався на чоловічу естафету біатлоністів. Та ба, хлопці вкотре припустилися промахів на вогневих рубежах і прилаштувалися дев’ятими. Звичайно, міряємо не лише з-поміж 21 команди, які там стартували. А серед усіх націй, які розвивають цей вид спорту на планеті. Тим не менше результат не видатний.
Для контрасту, приміром, «бронза» України на ЧС-2011 у Ханти-Мансійську, де квартет складали Олександр Біланенко, Андрій Дериземля, Сергій Семенов і Сергій Седнєв – між іншим, теперішній начальник відділу зимових видів у молодіжно-спортивному міністерстві. Перші двоє причетні разом з Русланом Лисенком і Олексієм Коробейниковим до сьомого місця на Іграх у Турині-2006, а точно такий же результат у Солт-Лейк-Сіті-2002 видали на-гора ті ж таки Біланенко, Лисенко, плюс В’ячеслав Деркач і Роман Прима.
Ну, ти й вмієш «підняти настрій» – неодмінно зауважить мій приятель, палкий прихильних сніжних номерів програми. Відповім як завжди – ми ж не вигадуємо, а наче акин: що бачу, те й співаю. Нині перший етап долав Богдан Цимбал, який закрив усі мішені (на додаткових патронах не хочу акцентувати) та й поступався якихось півтори секунди фаворитам на виході з другого рубежу. Але високогір’я – штука надзвичайно підступна. В своєму телеінтерв’ю сумчанин пояснив, чому погіршилося самопочуття й чому завершальний відрізок «ногами» здолав не так хутко. Тому й передав естафету дев’ятим.
Наскільки ризикував штаб «синьо-жовтих», поставивши Цимбала із початку? Хтозна. Як на мене, то перший тренер спортсмена Микола Сердюк заклав як мінімум здатність вгамовувати емоції перед стрільбою. Теж, скажу вам, хліб!
Після цього наші діяли за прислів’ям «Сказала Настя – як удасться». Артем Прима й Антон Дудченко змушені були долати по одному штрафному колу, а поточні місця сумарно виявилися 12-м і 11-м відповідно. Й як не пручався капітан збірної Дмитро Підручний, але два штрафи – не подарунок. Конкуренти ж не дрімали. Хоча, гадаю, ні швед Себастьян Самуельссон, ні канадієць Скотт Гау не переважають тернополянина. Просто вони уникли промахів. Ну а золотий хет-трик підкорився у вівторок норвежцю Йоханнесу Бьо. До цього він виграв спринт, а разом з партнерами й мікст-естафету.
Країна фіордів задавала тон і серед двоборців на великому трампліні – тут переміг 30-річний Йорген Гробак, який у форматі середнього (або «нормального») трампліна кількома днями раніше став другим. Сукупно з двома найвищими відзнаками Сочі-2014 він віднині триразовий олімпіонік! «Срібло» цього разу оформив його 21-річний співвітчизник Йєнс-Лурос Офтебро.
Варто підтримати 23-річного лижника-двоборця Дмитра Мазурчука, в чому автор цих рядків згодний з його наставником Миколою Козловим: «Дмитро отримав гарну технічну оцінку за стрибок, добре відпрацював і на лижні. Виклався на повну, не відпускав суперників. Він має гарні здібності й для трампліна, й для гонок, що є рідкістю для північного двоборства. Але йому потрібен досвід. Сподіваюся, на наступних Іграх зуміє показати набагато вищий рівень».
Говорячи в коментарі для офіційного сайту НОК України про опонентів, Микола Миколайович мав на увазі не когось «взагалі», адже Мазурчук на цих же пекінських аренах під час грудневого етапу Континентального кубка посів престижний восьмий рядок. А йшлося про хронологію Олімпіади, де після стрибка парубок з Кременця, що на Тернопільщині, стояв за протоколом 33-м, а на дистанції не віддав й сантиметру гандикапу, фінішувавши 32-м. Загалом змагалися 48 учасників. До речі, з усіх двоборців пострадянського простору вище за нашого земляка був лише естонець Крістьян Ільвес. Позиція вихідця з Тарту – дев’ята.
…Дозволю собі акуратний і неупереджений відступ. Дещо суперечлива конкурентоспроможність вітчизняних атлетів – чи спрощує вона завдання нашого брата-репортера? Зовсім ні! Адже писати про здобутки куди як приємніше. Ігри – так, це іспит і для ЗМІ, але нашому виданню немає сенсу бігти наввипередки, приміром, з Вечірньою студією чи передачею «Доба Олімпійських ігор» на UA Перший. Зрозуміло, що інтерв’ю чи резюме пізньої пори четверга не спроможна вмістити зранку в п’ятницю жодна газета в паперовому варіанті. Однак існують же інші жанри й методи, де, я переконаний, тримаємося купи.
Прекрасно усвідомлюю, що навіть за результатів третього-четвертого десятків спецкори УТ-1 і радіо дозуватимуть критику й навіть підбадьорюватимуть наших учасників. Адже весь цей пекінський десант цілковито фінансується держбюджетом, а як інакше: Суспільне мовлення – це урядовий підрозділ, може, навіть, ідеологічно важливіший від тих же інших галузевих міністерств! Але взявши за основу мірило якості, можна посперечатися. Слухаю коментатора в жіночих лижних перегонах або у заїздах дамських же монобобів і згадую, про що мені свого часу говорив славнозвісний Коте Махарадзе. Мовляв, готувати фахівців цієї професії треба не на факультетах журналістики, а в театральних вузах. Що, власне, й проводив у практику народний артист Грузії й щирий друг України. Певно, Костянтин Іванович мав на увазі не тільки сценічну мову як предмет викладання, адже принципово знати, образно кажучи, й матчастину. І все ж, дикція – також суттєво, якщо розповідати не собі на втіху, а на широку аудиторію. Це так, до речі…
Повертаючись до основної теми, зазначу, що на вечір 15 лютого в медальній таблиці Пекіна-2022 перебували посланці 27 країн. Нашого значка того моменту там не було. Пригадуєте, цей огляд ми відкрили посиланням на кіноепізод про бажання-можливості. Коли ви тримаєте в руках цей номер газети, до завершення Ігор кілька насичених днів. А як стверджував Макс-Отто Штірліц, він же М.М.Ісаєв, він же Бользен, він же Юстас, він же Брунн, «запам’ятовується найостанніша фраза». Що як українці її ще не виголосили в столиці Піднебесної?
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
Купуйте електронні версії наших видань
Слідкуйте за нами в Facebook, Instagram і Telegram
Читайте також:
